— Куди?
«А й справді, куди? У готелях впізнають, на орендованій квартирі, найімовірніше, теж. Поїхати за межі міста? Знову ж таки, куди?»
На цьому розмова завершилася.
— Чекай на мене тут, — пошепки сказав Герман і хотів був уже заскочити до під’їзду, з якого саме виходив хтось із сусідів, як Аліна вхопила його за руку.
— Сама я тут не лишуся, — на диво рішуче промовила.
Герман вирішив не заперечувати. Вони сильніше натягнули каптури, ховаючи обличчя, і швидко прошмигнули в будівлю. На другому поверсі зупинилися й віддихалися; навшпиньках підійшли до дверей. Герман приклав палець до ґудзика дзвінка, набрав на повні груди повітря й натиснув.
За дверима — тиша.
Герман натиснув ще раз, потім знову — ніхто так і не відчинив.
— Ще не повернувся, скотина, — процідив Герман пошепки.
— Чекатимемо? — тихо запитала Аліна.
Герман мовчав.
— Що? — не втрималася дівчина, оскільки Герман довго про щось розмірковував.
— Він за нами стежить.
— Що-о-о?
— Він стежить за нами постійно, — повторив Герман. — Він знав, що я у Юрки, і викликав поліцію. Він бачив, як ти їдеш на роботу й телефонував тобі. Він, я майже впевнений, бачив нас у Грушвиці. Саме він викликав туди ментів. І нарешті: він знав, що ми з Геннадієм і зіпсував машину.
— Тобто, ти хочеш сказати, що він зараз поряд?
— Не обов’язково зовсім поряд, проте знає, що ми саме тут.
В Аліни мороз пройшов поза шкірою:
— Навіщо йому все це потрібно? Нас і так шукає поліція. Усі думають, що злочини скоїв ти. Навіщо ще доливати масла в вогонь? — Аліна замовкла, ошелешена несподіваним здогадом: — Германе, таке враження, він не просто має намір повісити на тебе злочини. Скидається на те, що ти теж його мета.
— Тобто? — запитав Герман, хоч зміст сказаного прекрасно зрозумів із самого початку — просто не йняв віри.
— Він люто ненавидить тебе. Сам подумай: ніхто його не підозрює, поліція сконцентрована на тобі й упіймати тебе — питання часу. Попри це він усе одно переслідує нас.
— Але ж яка причина? Ми ж не ворогували! І навіть якщо на мить уявити, що це не Вітя, а Вадим... у нього теж нема причин для помсти.
«Чи є? Чи є бодай у когось із моїх знайомих причина настільки сильно мене ненавидіти?»
— Кому ти телефонуєш?
Герман не відповів, натомість рішуче стиснув губи.
У напівтемряві під’їзду його розгніване обличчя виглядало майже лячно.
— Віті? — здогадалася Аліна.
Герман усе ще не відповідав, напружено чекаючи, поки приятель врешті-решт візьме слухавку. Коли Вітя так і не відповів, Герман зателефонував Вадимові.
— Даремно ти, — спало на думку Аліні. — Він здогадається, що це ти, і повідомить номер поліції. Тоді вони нас швидко знайдуть.
* * *
Так і не дочекавшись Вітю, Герман наважився викликати таксі й завіз Аліну до дядька в магазин, дорогою купивши ліки від застуди. Ще раніше Геннадій лишив їм запасний ключ і дав пароль від сигналізації, щоб вони могли там ночувати.
Герман нервував: він так і не зміг до кінця довіритися дядькові, а до того ж переймався наступним кроком убивці. Йому не хотілося лишати Аліну саму, проте вона виглядала надто змученою, щоб пережити ніч на вулиці. Єдине, що тішило, — якщо поліція з допомогою Вадима чи Віті зможе відстежити його номер, Аліни в цей момент не буде поряд.
Вживши ліки й опинившись на кушетці в кабінеті Геннадія, вона миттю заснула. Кілька хвилин Герман спостерігав за нею, милуючись, відтак підвівся й залишив приміщення. Перед тим, як поїхати, ввімкнув сигналізацію: це мало вберегти Аліну, якби вбивця з’явився тут у час його відсутності. Принаймні дати їй можливість дізнатися про його появу швидше й мати більше часу зреагувати.
Найпізніше в шостій тридцять Герман мав неодмінно повернутися: близько сьомої приходили працівники, тож до цього часу вони з Аліною мусили зникнути.
Близько другої години ночі Герман викликав таксі й знову поїхав до Віті. Однак і цього разу йому ніхто не відчинив.
Розділ 28
00:00. На молодіжному10 цвинтарі. Біля моєї могили.
У поліцію раджу не повідомляти.
Твій вірний друг Юра.
Таким блідим Галка ще ніколи не бачила свого нареченого.
— Що трапилося? Що тобі надіслали? — Галка відірвалася від дзеркала, перед яким саме цієї миті наносила макіяж.
— Нічого, все гаразд, то просто повідомлення про прострочення кредиту. Я забув заплатити, — Вадим мусив зібрати докупи всю силу волі, щоби приховати страх. Перечитавши повідомлення, вкинув мобільний до кишені куртки, застібнувся.
— Ти не заплатив за кредит? Ти ж казав, що проплатив!