— Мілана не повинна була сьогодні тут бути — розболілася голова й вона відпросилася з уроків, — ніби вибачаючись, сказав Грушевський-старший, повертаючись до Германа й Аліни. — Я дав їй поїсти, а далі вона робитиме уроки.
— Але ж вона не розповість, що бачила нас тут? — вирішила впевнитись Аліна.
— Я попереджу її. Нехай тільки трішки відпочине, — запевнив Геннадій і присів на своє місце перед ноутбуком. — Ви щось видивилися?
— Це просто якась сумка чи рюкзак. Не думаю, що нам це якось допоможе, — повів плечима Герман і хотів уже продовжити перегляд, але Аліна не дозволила.
— На ній зображене щось знайоме, — спробувала згадати. — Знаю, — вдоволено вимовила вона після доволі затяжної паузи. — «Урбан Пленет».
— Це марка одягу й аксесуарів. Уже кілька років на ринку нашого міста. Мають точку в «Злата Плазі»11, — пояснила, коли чоловіки запитально витріщилися на неї.
— Тільки одну? — уточнив Герман.
— Наскільки я знаю, тільки одну. А що?
— Можна спробувати розпитати в них, чи не купляв там Вадим або Вітя рюкзак. Раптом це сталося недавно й вони пам’ятатимуть?
— Ти справді вважаєш, що вони таке триматимуть у пам’яті? — скептично мовив Геннадій.
— А раптом?
Вони передивилися запис ще кілька разів, але більше нічого особливого помітити не вдалося.
— Ну, гаразд, — зітхнув Геннадій. — Якщо це єдина зачіпка, мусимо перевірити. З’їжджу зараз у «Плазу».
Грушевський-старший підвівся й заходився копирсатися в шафі.
«Старі світлини», — збагнув Герман, помітивши чорно-білі й кольорові зображення, які тримав у руці дядько.
Геннадій уважно передивився фотографії й обрав кілька, на його думку, найбільш пригожих. Він не мав фото, на яких Вадим чи Вітька були окремо, тому довелося вдовольнитися груповими. Геннадій відчув, як защеміло серце, коли серед радісних облич зауважив синове. Через болісні спогади він ненавидів передивлятися старі світлини — навіть заборонив це робити дружині, хіба коли його немає вдома.
— Лишайтеся тут. Я скоро, — акуратно склав вибрані світлини до папки.
— А Мілана?
— Германе, не переймайся. Я поспілкуюся з нею.
Сказавши це, він відразу виконав обіцянку: попрохав дівчинку нікому не розповідати про візитерів. Пояснив, що то така гра, щось типу квесту, і що це стане їхньою першою спільною таємницею. Як винагороду, пообіцяв пароль до вай-фаю.
Геннадій поцілував щасливе дитя у скроню й залишив квартиру.
Розділ 29
— А де дідусь? — поцікавився Герман у Мілани.
Годинник показував третю дня, Герман щойно прокинувся, а тепер мав намір пообідати та поспілкуватися з дядьком. Аліна й досі спала. Йому подумалося про те, чи не чула Мілана їхніх любощів, проте відразу ж відмахнувся: як чула, то що?
Дівчинка відірвалася від планшета. Спершу вона мовчки розглядала високого, майже лисого дядька, який з’явився в їхній родині зовсім недавно й якого розшукують за два вбивства. Мілана була в курсі того, що відбувалося в родині, хоч від неї намагалися все приховати. Якщо вдома не дозволяють користуватися інтернетом, то хто зможе заборонити в школі чи в друзів? Неодноразово натрапляла вона на фотографії Германа в «Типовому Рівне»12 в фейсбуці та на інший сайтах. Під цими світлинами попереджали: якщо хтось має «бодай якусь інформацію про місцеперебування Германа Журавського, прохання негайно повідомляти за номерами... або ж 102».
— Не знаю, — нарешті відповіла, продовжуючи безцеремонно роздивлятися, акуратно поправила неслухняне пасмо волосся. Герман укотре подивувався, як сильно Мілана схожа на Тараса. Навіть посмішка така сама: зневажливо-глузлива.
Мілана уявила, як відреагували б друзі, якби вона розповіла, що небезпечний злочинець нині переховується в її дідуся та бабусі. Попри спокусу вона не мала наміру зрадити секрет: надто вже любила Геннадія. З іншого боку, подумалося їй, розповісти про це в школі означало б стати мега-популярною та крутою.
Вона зауважила, як Герман спохмурнів. Відтак лисий дядько замислено глянув на екран свого мобільного й вийшов із її кімнати.
Мілана не помилилася: Герман виглядав стурбованим. Ще в першій годині Геннадій двічі телефонував, але вони з Аліною так міцно спали, що жоден не почув.
Майже відразу після дзвінка надійшло інтригуюче повідомлення:
«Дізнався дещо цікаве. Приїду — розповім».
Усі спроби додзвонитися лишилися марними: Геннадій не просто не відповідав: його мобільний був вимкнений. Герман нутром відчував, що щось не так.