— Ну, що там? — схвильовано поцікавилася Аліна, яка саме прокинулася.
Герман похмуро похитав головою, мовляв, нічого невідомо. Визирнув у вікно: на вулиці лютували дощ та вітер. Небо затягнуло хмарами — від того день більше скидався на ранній вечір.
«Якщо все це незабаром не припиниться, то ввечері переросте в сніжну хуртовину. Цього ще бракувало!»
— Дідусь у лікарні, — Мілана ввірвалася до кімнати.
Дівчинка завмерла, зауваживши роздягнену незнайомку. Аліна зашарілася й негайно сховалася під ковдру.
— Тобто, в лікарні? Що трапилося? — рвучко обернувся від вікна Герман.
— Щось із серцем, — наморщила носика, пригадуючи, яке саме слово використала матір. — Інфаркт, сказала мама, — вона виглядала переляканою. — Це серйозно? Що з ним буде? Мама мені нічого більше не пояснила.
Герман із Алінкою перезирнулися. Інфаркт? У Геннадія?
— А в якій він лікарні, мама не сказала? — запитала Аліна.
Дівчинка заперечно похитала головою.
— А щось іще вона тобі розповіла? — допитувався Герман.
Знову заперечне хитання головою.
— Германе, він на Карнаухова13 чи в обласній. Навряд його кудись іще могли відправити.
— Ми можемо тебе лишити саму?
— Я не буду сама. Скоро приїде Марія.
— Скоро — це коли? — нашорошилися Герман з Аліною.
— Та вже їде, — стенуло плечима дитя.
— Дідько, — вилаявся Герман. Відтак знову звернувся до дівчинки: — Тобі дідусь казав, щоб ти нікому про нас з Аліною не розповідала?
— Я не скажу, — пообіцяла, хоч спокуса таки була великою: ні, не домашнім розповісти — в школі.
— Чудово. Ти розумничка.
— А що ти думаєш про Марію? — несподівано поцікавилася Аліна в Мілани. Вона сама не знала, чому поставила це запитання. Воно просто зіслизнуло з язика так, мов його вже давно приготували. — Ти, певно, її дуже любиш, якщо вона приходить посидіти з тобою?
Герман здивовано подивився на Аліну, але нічого не сказав, з нетерпінням чекаючи на відповідь.
— Так, я її люблю, — стенула плечима.
— Але щось не так, — відчула Аліна.
— Колись вона була класна. Колись вони з дядьком Антоном обоє були класні, — додала, по-дитячому переступаючи з ноги на ногу.
— А що змінилося?
Дівчинка повела плечима.
— Однієї ночі я чула, як вони сваряться. Наступного дня вони чомусь були роздратованими, гримали на мене весь час, а потім узагалі перестали звертати увагу. І між собою навіть не спілкувалися.
— Чому? — Герман згадав, що Марія ось-ось приїде, тож став біля вікна, аби не пропустити цей момент.
— Не знаю, — відповіла дівчинка на позір байдуже, хоча всередині й досі буяла образа.
— Ти пам’ятаєш, чому вони сварилися? Що казали? Коли це було? — попри хвилювання, Алінка намагалася спілкуватися спокійно.
— Я толком не чула, бо вже лягла спати в себе в кімнаті, — їй уже починав набридати цей допит. — Тільки пам’ятаю, що скоро після того дядько Антон загинув.
— Загинув після цієї сварки? — нашорошився Герман, а тому відволікся від споглядання подвір’я.
— Ну, не зразу після неї. Але дуже скоро.
— А може, ти пам’ятаєш, що, скажімо, відбувалося вдень перед сваркою? Як вони тоді поводилися? Вони були в гарному настрої? Про що говорили?
Дівчинка вже хотіла заперечно похитати головою і покинути їх заради свого планшета, як несподівано їй таки дещо пригадалося:
— Вони вже прийшли до нас не в гуморі, — дивно, вона про це ніколи не думала. Отже, не вона винна в тій сварці?
— А щось таке говорили, що привернуло твою увагу? — запитала Алінка.
— Про тітку говорили, яка вбила себе, — впевнено заявила Мілана. — Точно це пам’ятаю.
— Про Іру? — Герман підійшов до Мілани й присів перед нею на коліна. Дитина ствердно похитала головою.
— Марія казала, що Іра сама в усьому винна... А дядько Антон захищав тьотю. Ще Маша сказала, що нормальні жінки не зраджують своїх чоловіків. Все, більше нічого не пам’ятаю. Коли Маша сказала про зраду, дядько наказав їй замовчати, бо я поряд.
Герман повернув погляд до Аліни.
— Антон таки дізнався, що сталося. Тому й загинув, — констатувала Аліна. — Отже, ми на правильному шляху. Це той чоловік, з яким була Іра.
— Ну, то я піду?
— Йди, — погодився Герман. — Йди вже робити уроки.
Дівчинка скривилася й вибігла з кімнати. Ну, так, стане вона сідати за уроки, тим паче, коли дід в лікарні. Вона натисне на маму й завтра в школу не піде, аби провідати дідуся в лікарні. І заодно прогуляє уроки. Як усе класно складається.
— Отже, Марія весь цей час знала, що Антона вбили, — виснував Герман, щойно за дитиною зачинилися двері. — Якщо Антон розповів їй про справжню причину смерті моєї сестри, вона би мала запідозрити, що його смерть — не випадковість.