— А якщо Антон устигнув розповісти тільки про коханця? Тоді би вона могла й не пов’язати ці дві смерті.
Герман мовчав, йому згадалося про коханця Марії.
«А що як вони вже тоді були разом? Що як їй з якоїсь причини було вигідно позбутися Антона?»
— Може, — погодився Герман, однак відразу ж додав: — Але якщо Марія таки знала все про Іру й нікому не сказала... Тоді ця сучка має прямий стосунок до вбивств.
* * *
— Де це кляте таксі?! — Герман знервовано міряв кроками вітальню Грушевських. Програма вже п’ятнадцять хвилин безрезультатно шукала вільні автівки. Ще раніше він завбачливо відправив Мілану додому. — З хвилину на хвилину приїде Марія. — Герман визирнув з вікна: негода посилювалася.
— У таку погоду важко знайти вільну машину. Може, я би все-таки залишилася? Разом поговоримо з Марією і потім підемо на кладовище.
Герман рвучко розвернувся від вікна. Він хотів щось відповісти, але передумав. Після коротких роздумів і вагань, Герман запитав:
— Ти би сама до «Маку»14 дійшла? Тут ніби недалеко. Чекати на таксі — ризикувати зіштовхнутися з Марією. На кладовище я тебе з собою не візьму. Надто небезпечно, та й не з твоїм здоров’ям.
Машину так і не знайшли, тож до «МакДональдсу» Аліна погодилася дістатися самотужки. Саме вчасно: минуло не більш ніж три хвилини, відколи за нею зачинилися двері, й Герман помітив, що перед під’їздом припаркувалося авто Марії. Ще за кілька хвилин він почув, як вона відчиняє власним ключем. Марія вклякла на порозі, побачивши Германа.
— Куди!? — Герман ухопив її за лікоть, коли вона спробувала втекти. — Ми таки з тобою поговоримо! — гаркнув він, втягнувши назад до помешкання.
— Що ти від мене хочеш? — Марія щосили намагалася продемонструвати, що не боїться його, проте їй це кепсько вдавалося.
Герман не відповів, натомість втягнув її до вітальні, а відтак з розмаху вдарив кулаком в обличчя. Марія позадкувала й впала, перекинувши стілець, що стояв позаду. Не встигла вона отямитися, як Герман підняв її з підлоги й грубо кинув на диван. Вона чекала наступних ударів, однак Герман лиш стояв і витріщався на неї, відсапуючись, — чекав, коли отямиться. Марія спокволу підвелася, притиснувши руку до розбитої губи, й сіла. В її голові паморочилося й гуділо. Заледве їй вдалося зосередитися. З жахом вона чекала, що буде далі.
— Ти зовсім з глузду з’їхав, — прошипіла, витираючи кров.
— Ти знала, що Іру вбили! Це ви разом із коханцем влаштували аварію Антона. А недавно ви вбили Юрку й Богдана. Зізнавайся. Хто.... твій... коханець?
Очі Марії збільшилися від подиву. Звідки він знає?
* * *
Пробираючись безлюдними вуличками, ховаючи голову в каптурі, зіщулившись від холодного вітру й снігу, що безжально бив по обличчю, Аліна розмірковувала про майбутню ніч. Раз у раз вона озиралася, проте нікого, окрім безхатька, що хиткою ходою прямував від смітника до смітника, збираючи в торбу порожні пляшки, не зауважила. Відтак, коли той зненацька наблизився й схопив її ззаду за шию, вона не мала жодних шансів врятуватися.
Розділ 30
Маргарита Іванівна не розуміла, як таке могло статися — її чоловік ніколи не скаржився на серце. Вона витерла очі, висякала носа, дістала з сумочки дзеркальце й жахнулася, коли побачила власне обличчя: червоні очі та ніс, туш підтекла, утворивши під очима чорні півкола. Тремтячими руками Маргарита Іванівна дістала вологу серветку й заходилася наводити марафет. Вдавалося не надто добре: сльози по-зрадницьки не бажали зупинятися. Зрештою, вона цілком витерла косметику з обличчя.
Геннадій досі перебував у реанімації, за його життя боролися лікарі. Його дружина стиснула губи в тоненьку лінію: від самого початку вона знала, що приїзд Германа нічим хорошим для її родини не закінчиться.
Поряд сиділи заплакана Настя й похмурий Тарас, який дорогою до лікарні встигнув хильнути. Трохи далі — Вітя, Вадим та Галка. Мілана щойно зателефонувала й повідомила, що їде додому. Маргариті Іванівні не сподобалося, що Марія відпустила дівчинку саму.
«Якщо Марія не з нею, то мала би вже тут бути. Чи все-таки вирішила поїхати до коханця? Скористатися моментом і гарно провести час», — Маргарита Іванівна вже давно запідозрила, що невістка знайшла заміну Антону, проте не хоче розповідати: боїться втратити фінансування свекра та свекрухи. — Очевидно, коханець не такий багатий, щоб можна було жити лише його коштом».
Рита підозрювала, що багато років тому важливу роль у рішенні вийти за Антона зіграли саме його фінанси.