З іншого боку, Антон ніколи не вважав її тіло недосконалим. Це був чоловік, який цілковито сприймав її такою, як вона є. Марія неодноразово думала про те, що з ним можна було прожити щасливе, безтурботне життя.
Роздуми урвав дзвінок домофона. Ще раз критично себе роздивившись, Марія неохоче посунула в коридор. Чорно-біла картинка у відеодомофоні показувала лише одну фігуру замість двох: свекрухи. Її кучеряве, пофарбоване у блонд волосся сьогодні було коротше: отже, таки встигла вчора до перукаря. Вже за кілька хвилин господиня квартири відчиняла двері Маргариті Іванівні.
— А де ж Геннадій Сергійович? — здивувалася Марія.
— Порається коло машини, — відповіла та, заходячи до помешкання. — Щось перевіряє. Йому не подобається, як вона заводиться.
Ця жінка діловито роззирнулася, немов оцінюючи, чи все тут добре.
Багато років тому, коли вони лишень познайомилися, Марія сприймала це як втручання у власний простір. Нині ж вона так звикла до матері Антона, що вважала її невід’ємною частиною своєї родини. Так, цю жінку багато хто вважав надміру владною, проте їй ніколи не можна було дорікнути в байдужому ставленні до сім’ї.
Жінки радісно обійнялися. Відтоді, як бачилися останнього разу, минув майже місяць.
— Щось серйозне з автівкою? Він же недавно відвозив її на техогляд.
— Ай, не зважай! — відмахнулася свекруха, розглядаючи обличчя в дзеркалі й намагаючись зрозуміти, чи подобається їй ефект від крему, який вона нещодавно придбала. — То дрібниці! Хіба його не знаєш? Триста разів все перевіряє за найменшої підозри. Ти вже готова?
— Так, лише пальто вдягнути та взутися.
— Давай, хутенько! Герман телефонував, ось-ось уже в’їжджатиме у Рівне.
— Він зі своєю нареченою? — поцікавилася Марія, вирішуючи, які чобітки взути.
— Ні, сам. Каже, її не відпустили з роботи. Шкода, знову не зможу познайомитися, — зітхнула Маргарита Іванівна. — До твого вбрання підійдуть ось ці, — порадила, помітивши невпевненість невістки.
Марія вдячно всміхнулася, відтак швиденько взулася й накинула акуратне сіре пальтечко.
— Все взяла? — перепитала про всяк випадок Маргарита Іванівна, хоч і знала, що невістка дуже організована людина й навряд могла би щось хапати на ходу.
На мить жінка замилувалася дівчиною. Темно-коричневе, майже чорне, доглянуте волосся сягало чи не до пояса. Помірний макіяж підкреслював красиве обличчя. Маленький шрамик над лівою бровою — наслідок невдалого падіння в дитинстві — здавалося, лише додавав шарму. Марія любила відвідувати салони, проте водночас не була схибленою на них. Усе в неї в міру. Вкотре охопив сум від того, що сім’ї не склалося. Навіть онуків вони не встигли їм подарувати. А могла би бути така хороша родина! Така гарна пара! Вона стиха зітхнула й змусила себе всміхнутися.
— Все, — ствердно хитнула головою Марія.
* * *
Геннадій Сергійович усе ще перевіряв авто. Він навіть не помітив двох жінок, які вже добрих пів хвилини дивилися на нього й добродушно всміхалися.
— Щось серйозне? — нарешті порушила мовчанку Марія.
Їй подумалося про те, що після загибелі Антона цей чоловік серйозно змарнів — раніше він мав більшу вагу, та й узагалі — пашів здоров’ям. Нині ж зблід, під очима часто можна було помітити темні кола й мішки.
— О, Машунька! — літній чоловік відірвав зосереджений погляд від двигуна. — Привіт, моя хороша! — підійшов і обійняв невістку.
Очі його засяяли, щойно він побачив дівчину. Радості його не було меж — так, ніби вони давно не бачилися. Хоч насправді лише на вихідних разом ходили на могилу Антона.
— Обережно, трішки забруднився, — сказав, потягнувшись за ганчіркою, аби витерти руки.
— То що там таке з тією машиною? — поцікавилася дружина.
— Та щось сам не розумію, — відмахнувся Геннадій, поправляючи окуляри. — Ніби й усе гаразд. Нічого такого не помітив, — відповів він, закриваючи капот.
— То, може, їхатимемо вже? Герман ось-ось буде на вокзалі, а ми ще навіть не виїхали, — жінка починала нервувати. Проте більше через родинне зібрання, а не тому, що племіннику доведеться зачекати їх якийсь час. Їй теж від самого ранку не давали спокою спогади. З нею завжди так бувало, коли збиралася вся родина. Лише цього разу Антона з ними не буде...