Він перевів погляд на вікно з боку водія, проте воно виявилося затонованим. Машина поволі рушила, а відтак повернула ліворуч. Аліна плакала й заперечно хитала головою.
Кілька роздратованих водіїв почали сигналити, обурюючись, що машини заважають рухові. Герман, не роздумуючи, розвернув авто й поїхав за Аліною. Він натиснув на педаль газу, одночасно шукаючи власний мобільний, аби попередити своїх. Як на те, між автівками Германа та вбивці встигли вміститися ще дві.
«Чому цей покидьок щоразу випереджає?» — тремтячими руками нарешті дістав із внутрішньої кишені куртки телефон.
— Бляха, — Герман вилаявся, коли його стільниковий у найнедоречніший момент завис. — Бл*дь, та що ж таке!
Машина попереду пришвидшилася, минаючи інші автівки й не гребуючи перетинати суцільну та виїжджати на зустрічну. Герман чинив так само, подумки переймаючись, щоб не натрапити на патруль.
— Нарешті! — вигукнув Герман на радощах, коли смартфон усе ж послухався, і почав набирати номер Льошки, приятеля з патрульної.
«Нехай повертаються з Бармаків і їдуть за мною разом із усією тією братією. Головне — з Марією. Ця хитра сучка таки обкрутила довкола пальця. Її коханець-вбивця знав, що вони всі зберуться у пабі, а потім довідався в Аліни мій план і чатував».
Герман зауважив, що супротивник сповільнився, а відтак інтуїтивно збагнув: поліція. Від несподіванки він ледь не втаранився в машину попереду. Різко загальмувавши, Герман впустив мобільний — встигнув лише почути Льошине: «Слухаю».
Герман спітнів від напруги. Він спостерігав, як авто вбивці спокійно віддаляється, але пришвидшитися не міг. Про всяк випадок Герман затулив обличчя рукою, коли повз проїхали патрульні й зітхнув із полегшенням, щойно мерехтливі вогники зникли з поля зору.
— Куди цей покидьок везе її?
Льошка передзвонював уже вдруге, а проте підняти телефон з підлоги Герман не мав можливості. Зупинитися — ризик втратити з поля зору машину вбивці. Герман рішуче натиснув на педаль газу, щойно пересвідчився, що дорога дозволяє.
Зовсім скоро вони виїхали за межі міста — тут стало темніше, проте й машин поменшало. Лапатий сніг, який ненадовго припинився, знову надокучав — починалася хуртовина, двірники ледве рятували ситуацію.
Герман ще більше натиснув на газ, щосекунди наздоганяючи супротивника. Тойота, яку позичив йому Льошка, за таких умов значно краще трималася на дорозі, ніж старенький деу ланос супротивника.
«Бідного коханця обрала собі Марія», — Герман посміхнувся несподіваній думці, вже зовсім скоро він опинився на хвості у вбивці.
Герман виїхав ліворуч і майже порівнявся із задніми сидіннями. Встигнув побачити Аліну, проте деу ланосу вдалося вирватися вперед. Обережно, аби не спричинити занесення, Герман натиснув на газ. Зір вихопив яскраве світло попереду, водій зустрічної машини відчайдушно засигналив.
— Бл*дь! — вилаявся, заледве встигнувши пропустити зустрічну.
Знову довелося наздоганяти. Упевнившись, що має змогу виїхати на зустрічну, ризикнув. Герман спробував притиснути машину до узбіччя, а далі націлився обігнати й перекрити шлях. Він настільки зосередився на меті, що не відразу помітив фуру, яка мчала попереду. І тільки настирні сигнали дальнобійника привернули увагу. Вилаявшись, Герман натиснув на гальма. Вбивця ж скористався нагодою й відірвався більше, ніж того очікував Герман.
«А хай йому! Ну, це ж треба, що він виробляє на тій машині! — він відчував, як виснажується від напруги й надміру швидкої їзди.
Тим часом авто вбивці занесло, проте майже відразу вирівнялося й почало набирати швидкість. За кілька кілометрів невідомий несподівано з’їхав з головної дороги — не очікуючи раптового повороту, Герман відстав. Поспішаючи, він не зміг як слід впоратися з керуванням, і машину занесло в кучугури снігу — авто забуксувало.
— Ну, давай!
Поки Герман намагався вирватися зі снігового полону, невідомий устиг від’їхати на порядну відстань, а проте його авто все ще було видно. Інстинктивно Герман розумів, що водій деу ланоса майже дістався місця призначення. Інакше навіщо б з’їхав із головної дороги? Насилу Германові вдалося впоратися: він натиснув на газ, авто обережно набирало швидкість.
За якийсь час Герман усвідомив, що під’їжджає до невідомого села, назву якого прочитати не встиг. Він бачив, як невідомий скористався поворотом праворуч, Герман повторив його дії, проїхав ще кілька сотень метрів, перш ніж удалині помітив на диво величенький будинок. Перед входом стояв той самий деу ланос. Автівка припаркована так недбало, що відразу зрозуміло: зроблено це навмисне.