Руки тремтіли, він нічого не міг із цим вдіяти. Тиша тиснула на нього: скидалося на те, що це не жива людина всім керує, а безтілесний невидимий дух.
На обличчя з павутиння впав великий павук, Герман з огидою струсив його, вилаявся уголос, не стримавшись.
Герман дійшов до столу, обійшов, довівши собі: крім Аліни, таки нікого. Глянув на побілілу дівчину. В її очах з’явилося дещо нове: її погляд став осмисленим.
Щойно він нахилився до неї, як світло знову згасло. Герман рвучко підвівся, вийшов з-за столу й роздивився. Рука потягнулася по покинуту на підлозі залізяку, яку так необачно відклав, коли хотів допомогти Аліні підвестися.
Та не встиг він це зробити, як ззаду хтось міцно обхопив його за шию й поволік назад. Герман схопився за лікоть супротивника й різко потягнув униз, бодай трохи звільнивши шию від удушення. Опісля він ступив крок убік, одночасно потягнувши руками кінцівку незнайомця за собою й вивертаючи її. Водночас блискавично дістав голову зі створеного за допомогою недавнього маневру отвору між ліктем та корпусом вбивці.
Звільнившись від захоплення, силою вивернув кінцівку нападаючого ще більше й нарешті цілковито вивів його з рівноваги. Вбивця закричав від болю. Герман уже зібрався притиснути його до стіни, як у темряві зашпортнувся об мотлох. Невідомий умить цим скористався, вже за хвилю звалив Германа з ніг й накинувся зверху.
Чіпкі руки супротивника знову дотягнулися до Германової шиї. Пальцями Герман натиснув на очні яблука нападника — той послабив хватку, але відразу ж зацідив Германові в носа й почав душити, міцно затиснувши сонну артерію. Герман захрипів, у голові запаморочилося. Знаючи, що зволікання в такій ситуації рівноцінне смерті, він зібрав усю силу й різким рухом відсунув пальці вбивці від шиї на пів сантиметра — достатньо, аби відчути рух повітря в легенях.
Правою ногою Герман з силою вперся в підлогу, притиснувся правою частиною тазу до землі, завдяки цьому йому вдалося підняти ліву нижню частину тіла та вивести нападника з рівноваги. Відтак підняв ліву ногу і завдав потужного удару нападнику в груди. Вбивця відлетів, вдарившись спиною об стіл, і впав на підлогу. Невідомий застогнав від болю, але швидко отямився й знову пішов у наступ.
У темряві Герман розрізняв лиш силует, проте обидва так важко дихали, що орієнтувалися не за розмитими контурами, а хрипом, що виривався з їхніх грудей. Герман виставив кулаки вперед, захищаючи нижню щелепу та печінку й одночасно готуючись завдати якомога неприємнішого удару. Зненацька в повітрі, біля скроні, щось просвистіло.
І поки Герман втямив, що саме відбувається, важка арматура, яку він власними руками приніс сюди, із силою вдарила по голові.
Герман відразу втратив свідомість.
* * *
Герман не міг зрозуміти, де він і що відбувається. Перед очима все пливло; єдине, що усвідомлював — він лежить на крижаній підлозі серед мотлоху. Спробував підвестися, проте в голові віддало різким болем. Він облишив спроби, натомість спробував втямити, що відбувається. Поводив самими лиш очима в різні боки. Тхнуло вогкістю, його трусило від холоду.
Інстинктивно Герман приклав пальці до скроні: щось мокре та липке.
«Кров!» — збагнув, коли в очах припинило двоїтися. Пам’ять поволі поверталася: він згадав про Аліну.
Нова спроба звестися на ноги виявилася вдалою, попри жахливу мігрень, він підвівся й, похитуючись, посунув до столу. Аліна чомусь лежала не за столом, як раніше, а поряд. Біля неї знаходився ніж, він упізнав його. Саме його Герман згубив у дядька в магазині. Правиця Аліни чомусь стискала арматуру. Сама ж вона була надміру бліда і, що найстрашніше, — не дихала.
— Стояти! — почув позаду вигук. — Повільно підніміть руки, щоб ми їх бачили! Поверніться до нас.
Герман виконав наказ, чудово розуміючи, кого побачить. І не помилився: кілька поліцейських тримали його на прицілі.
* * *
Учорашній день виявився в прямому сенсі цього слова божевільним. Чи, точніше, вечір. Удень Марія подивувала синцем на обличчі й непритаманною їй мовчазністю.
«Невже коханець почав її лупцювати? Гм... не схоже на Максима», — подумалося Маргариті Іванівні.
Рита давно здогадалася не лише про те, що в невістки хтось з’явився, а навіть хто конкретно. Для цього виявилося достатньо погортати журнал вхідних та вихідних дзвінків у мобільному, поки Марія допомагала Мілані з малюванням.
Інше, що подивувало Риту, — ні Вітя, ні Галка з Вадимом не зателефонували, як обіцяли, і не поцікавилися, як Геннадій.
А дві найголовніші звістки надійшли ввечері. Спершу порадували, що життю Геннадія нарешті нічого не загрожує — у неї немов гора з плечей скотилася. До нього ще не пускали, проте найстрашніше лишалося позаду.