— Герман звідки міг знати про цей дім?
— Ми неодноразово туди їздили. Якраз незадовго до нещасного випадку. Будинок ще не добудували, але поставили альтанку, й у гарну погоду ми нашою компанією смакували шашликами. Діти, щоправда, тоді ще зовсім малі були. Років по вісім.
— Гм, ну, що ж, дякую... Якщо щось іще згадаєте, відразу телефонуйте. Номер мій маєте?
Кондратюк замислився, щойно за відвідувачкою зачинилися двері. Він радів, що розібрався з будинком, проте мав ще багато над чим помізкувати. Зокрема оперативник уже неодноразово намагався зрозуміти, що за анонім телефонував, коли вони ледь не впіймали Германа в помешканні Юрія Мучинського. То міг бути звичайний свідомий мешканець міста, який помітив розшукуваного злочинця й повідомив про це у поліцію, а міг виявитися хтось зацікавлений. Інтуїція підказувала поліцейському, що в цій історії не все так просто.
На роздуми його наштовхнув приятель Журавського з патрульної поліції: розповів цікаві речі. Якщо припустити, що все, сказане ним, правда, то скидалося на те, що затриманий звернувся до нього відразу, як приїхав у місто, незадовго після вбивства Юрія Мучинського і просив таємно допомогти в розслідуванні смерті Юрія та власної сестри.
Якщо вірити цій історії, то справжня причина повернення Журавського до рідного міста — пошук вбивці сестри. Патрульний обіцяв допомогти всім, чим зможе, адже Германа знав давно, з дуже хорошого боку. Він також заявив, що незадовго до затримання Журавського мав допомогти допитати друзів Германа. «Полякати», як він висловився.
Чи дізнався щось? Зовсім мало. Що Марія Грушевська провела ніч, коли вбили Мучинського, із коханцем, що Галина Царик ненавмисне розповіла в поліції про конфлікт Германа з вбитим. Буцімто бовкнула, не подумавши, через що потім Вадим постійно контролював її, аби вона більше нікому не нашкодила. Кому ще могли нашкодити її свідчення, крім Германа? Наприклад, Віктору.
Патрульний розповів, що Герман теж мав приїхати в Бармаки, але не з’явився і не відповідав на дзвінки. Відтак Олексій зрозумів, що щось трапилося, відпустив усіх і почав шукати. На запитання про те, чи сам тримав чотирьох людей до приїзду Журавського, запевнив, що сам.
«Ну, що ж... вдам, що повірив».
Герман Журавський розповів і про підозри стосовно смерті свого кузена, Антона Грушевського. Переглянувши його справу, Кондратюк нічого підозрілого не знайшов. Так само нічого підозрілого не виявив у справі сестри Германа. Журавський переконував, що докази того, що її вбили, містяться лише в її щоденнику.
— Де ж щоденник? — скептично поцікавився Кондратюк на допиті.
— Був у мене в куртці.
При обшуку ніякого записника не знайшли. Журавський наполягав, що річ викрали.
Загалом усе, на чому наполягав затриманий, не підтвердилося жодними фактами. Навіть відбитки в підвалі належали лише Аліні й Герману. Виглядало так, ніби Журавський вдарив її ножем, проте не вбив відразу. Вона ж, захищаючись, схопила залізяку й вдарила кривдника по голові. Сил втекти їй уже не вистачило, і вона стекла кров’ю.
«З іншого боку... як з таким пораненням невисока худенька жінка змогла нанести такий серйозний удар?»
Кондратюка також неабияк переймало, що поліцію знову викликав анонім.
Оперативник устигнув поцікавитися репутацією затриманого патрульного: доволі непогана.
Кондратюк стомлено потер обличчя: в цій справі незрозуміло, кому вірити. Минулого разу він добре відчував, що Герман брехав про алібі. А тепер... тепер навпаки складалося враження, що каже правду. Колезі з патрульної поліції теж чомусь вірилося.
Єдиний, з ким йому досі не вдалося поспілкуватися, — Геннадій Грушевський. Доводилося чекати, поки він достатньо зміцніє для бесіди. Кондратюк подумки вилаявся.
«Може, відправити цю справу до біса? Ну, хто ще може виявитися вбивцею, окрім Германа Журавського? А те, що його захищає колега з патрульної... Ще невідомо, чи каже правду. А може, хлопець просто надто довірливий і повірив у досконало продуманий план? Може, то хід конем з боку Журавського — заручитися підтримкою людини з правоохоронних органів?
Кондратюк дратівливо постукав пальцями по столу, відтак прихопив речі й залишив кабінет.
* * *
Він завжди був худим, що давало можливість рухатися значно прудкіше за однолітків; зі спини люди часто плутали його з юнаком. Цей факт завжди його дратував, але нині, вперше в житті, несподівано допоміг. Дістати білий халат виявилося дуже просто: магазин медтехніки на проспекті Миру і — вуаля! — ти схожий на студента-практиканта.