За кілька хвилин усі нарешті розмістилися в машині й виїхали.
— Ну, що, нормально завелася? — перепитала Маргарита Іванівна, хоч і знала відповідь.
— Так, — стенув плечима її чоловік. — Зараз все гут, — усміхнувся, не відриваючи погляду від дороги. — Не знаю, може, тоді таки здалося. Побачимо, поспостерігаємо, — всміхнувся знову, цього разу глянувши на неї.
Він був старший за дружину майже на десять років, проте, за спостереженнями Марії, це ніколи не впливало на їхні стосунки, які, без перебільшення, можна назвати зразковими. Звісно, бувало в їхній сім’ї всяке, проте проблеми вирішувалися, взаєморозуміння поверталося. Для обох це другий шлюб. Від першого в Геннадія Сергійовича лишився син, який нині проживав у США. Маргарита Іванівна теж мала сина. Старший зведений брат Антона — Тарас — жив із сім’єю в Рівному, окремо від батьків.
Дорогою майже не розмовляли. Нині дощило, небо від ранку затягнулося хмарами. Погода більше пасувала для роздумів та спогадів, тож кожен міркував про своє.
Марія вирішила непомітно поспостерігати за свекром та свекрухою. Вона й досі не розуміла, як вони ставляться до двоюрідного брата Антона. З одного боку, ніхто з них ніколи не висловлював жодного невдоволення ним, а з іншого... З іншого, їй чомусь здавалося, що кицька чорна між ними колись таки пробігала.
Про батьків Германа Марія знала ще менше ніж про нього самого. Цих людей вона взагалі ніколи не бачила. Знала лише те, що свого часу вони з дітьми перебралися з Рівного до Київської області. Свекор зі свекрухою згадували про цю пару доволі рідко. Це здавалося дивним, особливо зважаючи на той факт, що мати Германа — рідна сестра Маргарити Іванівни. Сам Герман за кілька років після переїзду поїхав жити в столицю. Колись він частенько приїжджав до Рівного, тоді ще був живий Антон.
Власне, Марія не надто розпитувала про сім’ю Германа. По-перше, була переконана: якщо рідня захоче — розповість сама. По-друге, їхні шляхи ніколи не перетиналися, тож згадувала вона про них нечасто. А проте жіноча інтуїція підказувала: навколо цих людей витає якась таємниця.
Щойно вони виїхали на об’їзну, озвався мобільний свекрухи. Поговоривши із племінником, Маргарита Іванівна повідомила, що той уже приїхав і чекає їх на першій платформі, саме там зупинилася маршрутка перевізника «Шалена черепаха». Геннадій Сергійович хитнув головою і трішки додав газу.
Батьки Антона видавалися досить спокійними, а втім: про що вони думали в цей момент?
За десять хвилин авто під’їхало до вокзалу. Ще за хвильку, заплативши за в’їзд, вони зупинилися якнайближче до потрібної платформи. Помітивши машину, до них підійшов високий підтягнутий молодий чоловік, на вигляд мав трохи більше тридцяти. Марія відразу впізнала його, хоч він і змінився. Герман відпустив вуса та бороду. Саму ж голову поголив майже всю: лишив тільки пасмо довгого волосся, яке на тімені було закручене в гульку.
Вона зверхньо гмикнула. Коли ж усвідомила, що цей суб’єкт сидітиме поряд із нею, відчула неспокій: настрій сьогодні не найкращий, а в його компанії буде ще гірше.
З іншого боку, вона сподівалася, що розмову підтримувати не обов’язково. У цьому Марія розраховувала на Маргариту Іванівну та Геннадія Сергійовича, адже вони в будь-якому разі його про щось розпитуватимуть. Як доїхав, приміром. Та й про батьків мусили б спитати.
Герман хутко заскочив у машину, ховаючись від дощу. Марія звела на нього прямий погляд, аби привітатися. Вона навіть налаштувалася усміхнутися заради ввічливості, проте усмішка так і завмерла на її обличчі. Новоприбулий майже не глянув на неї, звернувши свою увагу на родичів. Їй дістався лише ледь помітний швидкий кивок головою. Герман навіть не усміхнувся. Так, немов вона була незнайомкою, яка напросилася, щоб її підвезли. І її таки погодилися підкинути, бо пошкодували. Марія зціпила зуби й почала спостерігати, що ж буде далі. Її бажання здійснилося: розмову з цим типом підтримувати не довелося.
Свекор зі свекрухою відразу почали ставити Герману найрізноманітніші запитання. Перше таки стосувалося того, як Герман переніс дорогу, відтак поцікавилися погодою в столиці. В Рівному з дня на день чекали снігу, кияни ж уже мали можливість побачити першу цьогоріч заметіль.
Невдовзі Марія нашорошила вуха, почувши, що запитують про батьків Германа. Втім, його відповідь розчарувала: якщо спершу двоюрідний брат Антона відповідав здебільшого активно, то чомусь зараз обмежився лише загальними фразами: «батьки на роботі, тому й не змогли приїхати; все в них, як завжди; дякую».