Зустрівшись, ми випили за зустріч. Я підсипав ліки, які в жодному разі не можна поєднувати з алкоголем. Також я знав, що він питиме і вдома. Вони всі схиблені на цьому своєму домашньому вині. Ми з Германом домовилися, що зустрінемося пізно ввечері разом із Вітьком, аби пограти в більярд. Пізніше передзвонив і повідомив, що не зможу бути. Колись ця гра була улюбленою традицією Германа та Вітька, тож я знав: навіть якщо я не прийду, вони нічого не скасовуватимуть. У більярдній обидва вживали спиртне, тож усе, що на той момент хотів, я втілив у життя.
Тієї ж ночі інсценував власну смерть. А Герман завдяки лікам так і не зміг згадати, що робив і з ким був. Якби не Вітька, він би навіть не згадав про «Альбіон». Поліція швидко довідалася, що він не має алібі, а також про наш давній конфлікт. Вуаля — він уже підозрюваний номер один.
За комплекцією померлий був схожий на мене, судмедексперт добряче розбив йому голову та попсував обличчя, зробивши непізнаваним, відтак одягнув його в мій одяг, на шию повісив ланцюжок, який свого часу подарувала мені матір. Коли мої друзі прийшли на впізнавання, саме одяг та ланцюжок і зіграли вирішальну роль.
Ми викинули його біля Бармаків не для того, аби приховати труп, а тому, що там безлюдно. Ми мали план, як зробити так, аби тіло швидко знайшли. Проте випадок зі студентами допоміг нам і полегшив життя. Все йшло за планом: визначення причини смерті, потрібні висновки, впізнання...
Отож перша частина плану вдало втілилася в життя. Я відразу ж узявся за другу — чи не найголовнішу. Тут я вагався. Германа можна було би просто вбити (ніхто б ніколи не здогадався, що це я) або ж зруйнувати все його життя й відправити гнити в тюрмі. За два навмисних вбивства він цілком міг отримати навіть довічне. Більше мені був до вподоби другий варіант.
Сталося так, як і передбачав: Герман відразу запідозрив Богдана. Також я не сумнівався, що Герман спробує проникнути до мене в помешкання, аби знайти щоденник. Хто би вчинив інакше? Я завбачливо привів Бодьку до себе додому, де й вбив. Я виманив його телефоном, зімітувавши голос Германа за допомогою спеціальної програмки. Сказав, що здогадуюся, хто вбив Юрку, що це хтось із наших і що самому важко вирішити, тож просив прийти. Але в жодному разі нікому нічого не розповідати. І цей дурень прийшов.
Герман не змусив довго чекати. За це варто віддати йому належне: він швидко втілює задумане в життя. Певно, завдяки цій хватці й зміг непогано влаштуватися в житті.
Я знав, де його шукати. З жінками йому завжди щастило, тож він без проблем знайшов собі коханку.
Я не мав уявлення, чим завершиться історія в моєму помешканні: чи зможе Герман утекти, чи його впіймає поліція. Для мене обидва варіанти були прийнятними. Мені подобалося дивитися на його марні спроби врятуватися. Мене би ніхто ніколи не запідозрив, тож я залюбки розважався. Я не сумнівався: або мені вдасться його вбити, або ж він рано чи пізно потрапить до рук поліції.
Як саме Герман та Аліна знайшли аркуші зі щоденника Іри — й досі не маю уявлення. Так, я лишив їх у старій схованці, але ж Антон, поза жодними сумнівами, нікому не встигнув нічого сказати. Інакше мене би обов’язково хтось почав розпитувати.
Коли Геннадій почав їм допомагати, я по-справжньому злякався, адже в цього дідугана непогані зв’язки. А я не для цього так довго працював, щоб старигань відмазав його. Коли цей довбань пішов у «Плазу», я спершу не втямив, навіщо. Проте на той момент уже мав план, як позбавити його життя.
Підслухавши розмову в «Плазі» й побачивши, як той показує фотографії, я збагнув, що потрібно діяти якомога швидше. На щастя, я мав із собою ін’єкцію, яку свого часу вколов Ірі. Машину Геннадій припаркував біля входу до супермаркету «Сільпо». Я швиденько попрямував за ним, про всяк випадок ховаючи обличчя не тільки від нього, а й від камер спостереження торгового центру. Навіть не уявляв, що все складеться так просто.
Виявилося, Геннадій мав проблеми з серцем: побачивши мене вживу, він відразу відчув себе зле. Не розгубившись, я зробив йому укол, акуратно посадив у авто й перевірив зміст повідомлення, яке він надіслав Герману: воно виявилося безпечним. Після зачинив автівку, лишивши дідугана вмирати.
Тепер розумію, що перед тим, як знепритомніти, він устигнув зателефонувати в швидку. Це ледь не стало фатальним для мене.
Того ж дня я надіслав всім нашим на мобільні повідомлення про зустріч на цвинтарі. Якби Герман пішов на кладовище, там би його впіймала поліція. Та він не зробив цього, наївно сподіваючись грати за своїми правилами.