Ще місяць тому я помітив, що нові власники почали навідуватися до мого недобудованого будинку — знайшли час! З іншого боку, я розумів, що приїхати туди вночі й завершити справу — геть не проблема. У цю пору доби ніхто б там не вештався. Те, що будинок стоїть на околиці села, виявилося доволі зручним. Пам’ятаю, матері цей нюанс не подобався. Батько ж запевнив її, що з часом придбає машину й велика відстань уже не буде проблемою. Тепер ця віддаленість виявилася неабияк мені на руку.
Погравшись та полякавши Германа, вирубив його й поїхав, забравши зі собою щоденник та цидулку, яку лишав на рані Аліни. Для того, щоб не було слідів, працював у бахілах та рукавичках. Аліну я навмисне не вбив відразу. Заздалегідь цікавився тим, як ввіткнути ніж так, аби не зачепити внутрішні органи. І — вуаля: людина вмирає в стражданнях від втрати крові! Хотілося, щоб Герман до кінця своїх днів картав себе, що проґавив шанс урятувати її.
Я вклав їй у руку арматуру, підлаштувавши, ніби це вона завдала удару. Сліди від мого авта замело ще до того, як туди приїхали менти.
Зовсім скоро через підставних осіб я продам свою квартиру: знайду спосіб оголосити світові про існування свого єдиного родича, якому тепер належить це помешкання. Відтак поїду з цього грьобаного міста назавжди.
А Герман лишиться зі своїм зруйнованим життям гнити у в’язниці. Геннадій уже не допоможе, бо з того світу ніхто не допомагає.
Герман утратив усе: бізнес, наречену (навряд ця фіфа чекатиме на нього з в’язниці), Маргарита Іванівна йому теж не допомагатиме. Батьки? Ну, так, ті завжди підтримують своїх чад, проте зв’язків у них набагато менше ніж у родини Грушевських.
Ось так, утіливши найбільшу мрію свого життя, покидаю це місто назавжди. Аби нарешті розпочати нове життя. Якомога далі. З новим ім’ям та вигаданим минулим.
Три місяці по тому
Я знав, що мені це вдасться. З підробленими документами навіть і підставної людини не довелося шукати. Лишається дріб’язок: поставити підписи та отримати гроші. Двадцять тисяч баксів за мою стареньку вбиту квартирку. Доволі непогано.
Нотаріус щось іще роздивляється, перечитує документи. Старша жінка, на вигляд сувора, проте в реальності —справжня дурепа. Посміхаюся цій тітці своєю найкращою посмішкою. Вона дивиться на мене з-під окулярів і відповідає тим самим. Усе в ній добре, лише чимось схожа на ту, яку вбив останньою, коханку Германа. Хіба років на двадцять старша. Всі три місяці вбита сниться мені чи не щоночі. Я погано пам’ятаю ті сни. Знаю тільки, що щоразу ми про щось говоримо. Про що? Про що мені з нею взагалі розмовляти???
Треба відволіктися. Переводжу погляд на вікно. Цьогоріч на диво теплий початок березня. Особливо якщо зважати на те, якою суворою виявилася зима. Вдихаю на повні груди весняне повітря, що лине з вікна. Розслабляюся. Відтак зиркаю праворуч. На майбутнього власника моєї квартири. Худющий прищавий пацан, якому батьки дали гроші на власне помешкання. Щасливий, мов той слон. Аж труситься від щастя. І я щасливий.
Почалося. Пацан бере ручку, щоб поставити перші підписи на документах, за мить я зроблю те саме. Ми потиснемо один одному руки й назавжди розпрощаємося.
Ну, ось. Тепер моя квартира належить йому. А в мене його гроші. Ми тиснемо один одному руки. Усі щасливі, вдячні. За годину в мене автобус до Чернівців — завжди подобалося це місто. Тепер воно стане моїм рідним, а Герман згниє тут, у рівненській тюрмі.
— Даруйте, дозвольте пройти, — невдоволено мовлю якомусь типові, який затуляє мені дорогу при виході з кабінету. — Куди так поспішати? Дайте вийти!
— У вас є можливість вийти звідси тільки зі мною.
Спершу я не зовсім розумію, що він каже. Відтак уважніше вдивляюся в його обличчя, і серце стискається.
— Оперативник Кондратюк Андрій, — промовляє невідомий. — Маю вручити вам повідомлення про підозру в здійсненні чотирьох навмисних...
«Тут перший поверх», — згадую й кидаюся навтьоки, поки ще маю можливість. А проте картинка, яку бачу, щойно розвернувся до нотаріуса та прищавого пацанчика, змушує різко спинитися. Обоє тримають мене на прицілі.
І поки я, ошелешений, намагаюся втямити, що взагалі відбувається, клятий опер надягає на мене кайданки, продовжуючи нести якісь нісенітниці про мої права. Які на хер права у в’язниці???
— ...Ви маєте право на отримання послуг захисника та перекладача, право на один телефонний дзвінок для повідомлення рідних чи близьких осіб про затримання та...
ЩО???
ЩО я зробив не так???
Епілог