Спершу вона не зрозуміла, де перебуває. А коли нарешті прийшло усвідомлення — злякалася. Поволі почала згадувати все, що трапилося. Пригадалося, як хтось напав на неї ззаду й поволік у машину, кілька разів перед тим ударивши в обличчя. Їй приклали до горла ніж і наказали мовчати, зв’язали руки та ноги, засунули кляп до рота.
Усе відбувалося дуже швидко й немов у тумані. Її обшукали, забравши мобільний та ніж, який вона ще раніше викрала в Германа. Пригадала, як у магазині Грушевського подумала про те, що Герман завжди мав чим захищатися, вона ж не мала нічого. З цим ножем, думалося, буде спокійніше. Вийшло з точністю до навпаки: саме ним її мало не вбили.
Їхали довгенько. До пізнього вечора вона просиділа в якомусь покинутому приміщенні, схожому на маленький склад чи навіть підвал. За весь час викрадач жодного разу до неї не звернувся, він мовчки сидів віддалік і про щось думав. Інколи зводився на ноги й міряв кроками їхню схованку. Орієнтовно через годину кудись поїхав і повернувся, коли звечоріло, заштовхав її в авто, а невдовзі підрізав на дорозі Германа.
Після гонитви він кинув її зв’язану в підвалі якогось недобудованого будинку, дістав ніж (Германів ніж!) і ввіткнув у живіт. Ніколи вона не забуде той дикий біль і відчуття холодної гострої сталі всередині себе. А ще страх, від якого паморочиться в очах, і відчуття кінця.
Усе відбувалося тихо, він так і не промовив до неї жодного слова. І це лякало найбільше. Здавалося, цей чоловік навіть не помічає її, хоч не можна не помічати того, кого викрав і зарізав. Усі його рухи видавалися механічними, немов усе, що він робив, було на автопілоті. Він поводився з нею, мов із непотребом, який перед тим, як викинути, порізали та зіжмакали. Його скляні очі лише раз зупинилися на ній. Тоді, коли вона вже стікала кров’ю й життя поволі почало покидати. Вбивця дістав із кишені якийсь папірець і поклав на рану. Відтак сам притиснув її руки до порізу, аби стишити кров, і кудись зник. Невдовзі світло згасло.
То було нестерпно. Лежати в темряві на крижаній підлозі й усвідомлювати, що повільно вмираєш. Лише біль дозволяв розуміти, що життя досі триває. Все більше паморочилося у голові, морозило й втрачалася свідомість. І тільки надія на те, що Герман устигне, додавала сил.
* * *
Коли Аліна отямилася в лікарні — думала, її неодмінно запроторять за ґрати. Неодноразово до неї приходив оперативник Андрій Кондратюк. Аліна описала нападника й заявила, що Герман ні в чому не винен. Поліцейський ставився до її свідчень скептично, аж поки не поспілкувався з Геннадієм Грушевським, якого лікарям удалося врятувати. Батько Антона розповів про свій похід до «Урбан пленет» та про те, що йому вдалося довідатися. Консультант відділу та камери відеоспостереження підтвердили його слова.
Аби схопити Юрія Мучинського — за його квартирою встановили спостереження. Лише за кілька місяців серед оголошень про продаж нерухомості, які постійно моніторилися, знайшли інформацію про бажання продати саме це помешкання.
У поліції переймалися, що Мучинський надовго зникне, якщо довідається про звільнення Германа, тож усе трималося у великій таємниці. Задля безпеки зберігалося у секреті й те, що Аліна та Геннадій вижили.
Кілька разів Герман приходив до Аліни в лікарню. Неодноразово вони зустрічалися після того, як її виписали. Саме від нього вона й довідалася чимало деталей справи, і навіть те, що Марія шкодувала, що не поїхала з Антоном у відрядження того фатального дня. Довгий час їй здавалося, що якби була поряд, чоловік би не потрапив у аварію. Але тоді вони вкотре посварилися. Весь цей час Маша вважала, що Антон п’яним сів за кермо саме через їхню сварку. Тільки тепер зрозуміла, наскільки все виявилося далеким від її уявлень.
А ще Марія нарешті розповіла усім про свого коханця. Коли Герман, добряче їй вгативши, ошелешив тим, що знає про її таємні стосунки, зрозуміла, що немає сенсу далі приховувати.
Переконавшись, що життя Аліни в безпеці, Герман залишив місто.
Дізнавшись про Германову наречену, Аліна зрозуміла осудливий погляд Геннадія на племінника тієї ночі, коли вони заледве не загинули у ДТП.
Одужавши, Аліна вперше за тривалий час відвідала могилу матері, а потім Антонову. Тепер розуміла: це не вона зачепилася поглядом за його фотографію. Це він зачепився поглядом за неї.
З іншого боку — можливо, Герман має слушність. Може, вона просто хоче в усе це вірити й усе, що сталося, — звичайна випадковість.
Через місяць після затримання Юрія Мучинського чимало інтернет-видань сповістили про те, що «Київський бізнесмен, якого нещодавно виправдали в справі про вбивства, оголосив про своє весілля».