— А ти, Променю… як же ти, дитя гармонії, зумів увійти до світу водокруту, як ти кажеш? І чому?
— Я знав про існування окремих світів, таких, як ваш, — пояснив Промінь. — Мріяв про подорож сюди. Бажав допомогти вам. Увійти сюди непросто. Перед цим я вивчив у глибинах єдиної інформсфери безліч життєвих форм Землі та подібних їй планет, потоки вашої інформації, вашу космоісторію, сукупності тваринних та рослинних асоціацій, напрямок еволюції, кільця історичних періодів. Я створив своєрідну узгоджену пуповину між своїм світом і вашим. Але, вже проникнувши сюди, я відчув страшний тиск, опір, протидію, а потім — вибух! Лавина дисгармонії тут надто велика. Мої можливості малі супроти неї. Я збагнув, що це ваша власна справа — досягти звільнення з водокрута.
— Розумію, — поспішно озвалася Марія, хоч сама вже не розуміла нічого. — Що ж ти думаєш робити тепер? Як повернешся назад? Чи залишишся тут?
— Ні, не залишуся, — спокійно відповів Промінь. — У цьому нема потреби. Я збагнув, що я лише заважатиму вашим тяжким, але героїчним зусиллям вийти з наростаючих кризисних явищ. Я повернуся додому, хоч це навіть мені буде зробити досить важко.
— А як ти це зробиш?
— Ти мені допоможеш. Та спершу я хочу повністю зорієнтуватися тут. Заглибитися у систему вашого логосу, в глибини слова й мислення, щоб осягти закономірності вашого світу. А тепер… я хочу відпочити.
— Добре, — згодилася Марія. — Мені теж хочеться відпочити. Ми ще зустрінемось не раз.
— Навряд, — сказав Промінь. — Я довго не лишатимусь тут. Мене чекають…
— Хто?
— Друзі.
— Чому ж вони не прийдуть до тебе?
— Це неможливо. Прийшовши сюди, вони стануть такими, як я, як ви. Закони сфер невблаганні. У кожному світі можна діяти лише за його законами. Доки я тут один, я ще цільний і зберігаю тотожність зі своїм світом. Я мушу сам вернутися.
— Як ти це зробиш?
— Побачиш, — просто відповів Промінь.
Марія зітхнула. Що з ним поробиш? Жодної тіні сумніву на обличчі, жодного слова розгубленості. Що ж, він пообіцяв повернутися до своєї сфери. Побачимо, яку пуповину він розшукає, щоб вислизнути з чрева земного життя у свою фантасмагоричну країну всебуття. Начитався фантастики та вчених опусів про всякі там «кротові нори» в просторі й часі, про гіперпростори, про нуль-простори, про паралельні світи… Чого тільки вчені та фантасти не нагромадили в ноосфері сучасності. Ось і тріскаються молоді, нетривкі уми, потрапляючи у вихор заумності. Гай-гай, мій любий друже, не планета наша у водокруті буття, а ти, голубчику, потрапив у круговерть хвороби, з якої так тяжко вибиратися. Що ж, побачимо, як ти виборсуватимешся з цієї пастки. Це й буде пробним каменем для твоєї свідомості й пошуком методу для твого лікування.
— Ходімо, — підвелася лікарка. — Я покажу твою кімнату.
ХТО Ж ВІН?
Зробивши ранковий обхід, Марія зайшла до чергової. Запитала кореспонденцію. Переглянула листи, телеграми. Кілька з них містили відповіді на її запити. Зі Львова, Ужгорода повідомляли, що в університетах та інститутах студенти не зникали, не хворіють, всі на місцях. Навколишні села та містечка не могли повідомити чогось путнього про дивного хворого. Залишалася одна надія — на розшуки через орґани міліції. Вона вже передала їм фотографію пацієнта.
Марія зітхнула, похитала головою. Чим далі, тим більше заплутується клубок. Доведеться викликати досвідчених спеціалістів, може, вони розберуться. Ясно одне: випадок цей унікальний, він не лягає у відомі стереотипи психозахворювань.
Вже кілька днів Промінь самотній. Марія навмисне не хоче зустрічатися з ним. Сподівається, що він забуде про зміст попередніх розмов, про своє бажання повернутися в інший світ. Сьогодні спробує продовжити знайомство. І постарається знайти ту нитку, яка може привести до розгадки. Будь-що знайти…
Вийшла з лікарні, пройшла дворищем клінічного комплексу. То там, то сям в алеях, між ялинами, гуляли хворі. Променя Марія побачила над озером. Він сидів на камені й, схилившись над невеликим кущем шипшини, розглядав рожеву квітку. Почувши кроки, розігнувся, побачив Марію. Обличчя його осяялось привітною усмішкою.
— Чому ти так довго не йшла? Я незабаром покину тебе…
«Не забув», — з досадою подумала Марія, а вголос сказала:
— Я хотіла, щоб ти відпочив.
— Я відпочив, — сказав Промінь. — І повністю оволодів символікою мови цього світу. Постараюся пояснити тобі все, про що запитаєш.