Промінь вислухав запитання й засміявся. Тихим, ніжним, як дзвіночок, сміхом.
— Яка ти дитина, Маріє. Що таке «бог»? По-перше, ваші пращури, творці мови, вклали в це поняття зовсім інше значення, не те, що тепер у нього вкладається. «Бог», «біг» — означало рух, життя, розум, світло. Ваше слово «небіжчик» пояснює це дуже гарно. Позбавлений бога, отже, позбавлений життя, руху. Збіжжя, багаття, збагнути — все це розуміння того, що предки сприймали «бога» як буттєву динаміку, вогонь, думку. А десь у потоці історії відбулася заміна, і богом нарекли потойбічну, надсвітову особу, котра нібито владарює над буттям. Такі «боги» виникають і зникають. Але людина-мислитель — існує вічно. Майже всі мови Землі зберегли суть поняття. А найкраще — ваша мова. Чоло-Вік. Вічний Розум, і Вічний Шукач, Лідер, Впередідучий. Саме людина творить богів і скидає їх. Вона посланець великої матері природи, єдиного життя. Бог, боги різних реліґій — ваші власні проекції на екран забобонів та страху, знаки невігластва. Та зверни увагу: вони хоч і наділені великими силами, відчуженими від людей, але ті сили обмежені, статичні, незмінні. А людина — всеосяжна сила. Боги, Маріє, то ваша біда, ваш полон, витворені вами деспоти для власної душі й серця. Думка людини оформлює стихійні сили в гігантів добра чи зла. А досягнувши прозріння, збагнувши істину, руйнує їх. Та, навіть зрозумівши це, зруйнувавши витвори своєї дитячої фантазії, людина все одно вигадує безліч проміжних, відчужених — наукових чи там якихось інших — богів. Коли мислитель збагне, що він сам ядро космотворчості, тоді йому непотрібні стануть леґіони богів. Людина стане всесильна, злившись із потоком вселенської еволюції.
— Ти далеко зайшов, Променю, — зітхнула Марія. — Твій світогляд цікавий, але він для мене, наприклад, лише абстракція. Піднесена, але абстракція. Що дасть такий світогляд Землі? Чим допоможе людям? Як ти зв’яжеш воєдино об’єднане буття і багатостраждальну нашу планету?
Стан всерозуміння і наші пошуки істини? Адже чужої формули не нав’яжеш? Ти сам кажеш, що треба дорости до певного розкриття, сформувати пуповину контакту з новими ідеями, відчуттями, сферами буття.
— Я чекав цього запитання, — зрадів Промінь. — Сідай сюди, Маріє. Бачиш оцю квіточку?
— Бачу. То й що?
— Тобі подобається вона?
— Вона прекрасна.
— О, чуєш? Прекрасна. Ти промовила слово: краса. Що воно означає?
— Що означає? — розгубилася Марія. — Як тобі сказати… Ну, гарний, позитивний, приємний…
— Не повна відповідь, — зауважив Промінь, торкаючись пальцем пелюсток. — У самому слові закладено зміст: краса… красний… червоний… гарячий… активний… енерґійний, такий, що найактивніше виявляє свою суть у завершенні.
— Найактивніше виявляє свою суть і негативне, огидне, — заперечила Марія.
— Так, — підхопив Промінь. — Але огидне, негативне падає, розкладається. Воно не дає парості чи зерна для всебуття, воно засуджене на загибель, воно не еволюційне, бо не вирощує пуповини для єднання з життям, а руйнує всі інші пуповини, виснажує їх, паразитує на них. А прекрасне — це те, що на своєму рівні, навіть найменшому, повністю виявляє свою життєтворчу суть, розкриває всі еволюційні можливості спів’єдності, гармонії, співпраці, віддавання. Рослини, квіти — найкращий приклад ідеального співжиття з природою; сонце, дощі, земля, зерно, руки садівника-творця дають чудовий синтез, який ми й оцінюємо словом — краса.
— Зажди, — перебила Марія, — ти забув про моє запитання.
— Чому забув? Ти хотіла знати, як Земля чи планети, подібні до неї, можуть поєднатися із всебуттям, з цілістю? Ти не можеш злити в своїй уяві таку багатоликість форм воєдино?
— Не можу, Променю.
— Справа не в заміні форм, не в знищенні одних і плеканні інших, а в зведенні всіх проявів буття до єдності через красу, через гармонію. Там, де є співпраця, взаєморозуміння, взаємочутливість, солідарність, там панує радість і краса. Там — лад. Як уособлення пісенності, мелодійності. Навіть ваше слово влада — означає силу, котра ладує, гармонізує суспільні явища. Справжня влада — це композитор суспільної пісні буття. Ваша країна почала творити таку пісню, таку симфонію, котра має об’єднати всі буттєві прояви і вийти у великий космос. Та чи всі у світі розуміють вас, підтримують? Скільки ще в ньому крові, стогону, страждання, дисгармонії, потворності. Руїни прекрасного — майже щоденна реальність вашого світу. Лише окремі оази, окремі джерела краси. І океан дисгармонії. Ноосфера клекоче ненавистю, ваше братерство під загрозою війни.