Чому мені здається, що одна й та ж блакить мерехтить у пелюстках квітки, і в склепінні літнього неба, і в очах нашої Іванки? І ніби та сама нитка тче візерунки на вишивці, і між зорями, і жилочку в листочку подорожника, і синюваті вузлуваті жили на руці трудящої жінки?
Недарма живе справжня людина, вчителю. А навіщо? Не можу про те до ладу сказати. Хисту не маю. Може, колись, як виросту…
ВАСИЛЬКО І СЕРГІЙКО КРЕМЕНІ
Нащо живе людина?
Ми разом про те напишемо. Разом з’явилися в цей світ. Хотілося б разом піти з нього — і щоб недаремно піти. Разом потрапили до вас, довго літ грілися біля вашого серця. Разом сиділи в сосновій посадці вночі, міркували, про що писати?
Нащо живе людина?
Для гри.
Не дивуйтеся, вчителю. Не ставте нам поганої оцінки за таку легковажну відповідь. Заждіть хвилинку, ви все зрозумієте.
Пам’ятаєте, ми були в звіринці, у Києві? Ви нас водили до різних вольєрів — до тигрів, верблюдів, левів, вовків, гадів. Але особливо нам сподобався вольєр молодняка. Там жили спільно різні звірята: оленята, вовченята, левенята, рисята, ведмежата, козенята і багато інших дітлахів звіриного племені. Нас дуже вразило те, що вони разом тішилися, гралися, веселилися.
А ще згадайте, як легко йдуть людські діти до незнайомих людей, як довіряють їм. Як легко знайомляться Діти різних націй і рас, без всяких забобонів, ритуалів, етикетів! Що їм реліґії батьків, їхній суспільний стан чи колір шкіри?
Всім хочеться одного — веселої гри.
Як нам весело, коли ви з нами йдете на дніпровські луки, і ми щасливо говоримо там про тайни світу, про подвиги предків, про красу праці й кохання, поезії та казки. І чому нам сумно, коли деякі вчителі гризуть нас, сварять, дорікають? Чому ви ніколи не примушували нас, учителю, і ми знали завжди все, що б ви хотіли від нас, і діяли так, щоб заслужити бодай ваш схвальний погляд.
Бо ви, нам здається, знайшли закон веселої гри, яка закладена в самій природі!
Нащо живе людина?
Щоб змести з лиця землі тиранів, гнобителів, ледарів, хитрюг, убивць та злодіїв. Знищити фашистів, визволити всі народи від катів.
А потім розпочати прекрасну творчу гру.
Гратися з ріками, щоб вони давали нам світло і силу, гратися з океанами, пливучи до невідомих країв, гратися з зірками, прохаючи їх відкрити свої таємниці, гратися з квітами, деревами, засаджуючи прегарними садами нашу прекрасну Землю, гратися з іншими людьми, запрошуючи їх до вічної радості й творчості, — ось для чого має жити людина.
КАТЯ ГІРКА
Нащо живе людина?
Сумне це запитання, учителю. Ви не розгніваєтесь, що я так відчуваю? Якесь воно неправомірне. Я розумію, що воно важливе. Але щось тут не так…
Навіщо жив мій тато? Щоб жила я. А чому він загинув — так рано, так траґічно? А я навіщо? Щоб жив хтось Інший? А той інший? Щоб було людство. А людство навіщо? Де міра, де смисл для відповіді на це запитання?
Його нема.
То, може, й питання це не так поставлено?
Я милуюся сходом сонця, небувалими переливами барв, відтінків, мелодійних кольорів. Навіщо я ними милуюся?
Я насолоджують мелодіями народних пісень, голосом Оксани Петрусенко. Навіщо я ними насолоджуюсь, для чого?
Я люблю вас, учителю, за все-все, що ви мені передали, за все те, чого й самі ще не знаєте. Навіщо я вас люблю?
І все-таки — відповім. Щоб виявити себе, свою суть — велику чи нікчемну, погану чи прекрасну. Як зерно жита породжує лише житній колос, як соловейко співає лише по-солов’їному, так і людина повинна виявити себе: хто вона! Що в ній переважає — мізерна душа чи герой, слимак чи небесний сокіл? Ви казали позавчора про останній іспит, учителю. Так ось моє слово: людина живе для іспиту своєї душі, розуму, серця. Який іспит належить здати мені? Може, як Раскова або Гризодубова, пролетіти над світом, може, виростити небувалий колосок пшениці. Хто скаже! Знаю лише одне: я складу той іспит так, щоб ви пишалися мною.
ГАЛЯ КРЕВНА
Для чого живе людина?
Народити — як це здорово, учителю!
Чорна рілля, холодна осінь. А з-під землі витикається, тягнеться до сонця парость озимини. Будуть морози, сніги, люта зима. Але знає парость — настане весна. І тоді почне буяти лан жита чи пшениці.
Як це прекрасно: не було нічого, гола земля, зернята-сироти в холодному ґрунті… а потім — море хвилястої пшениці.
Це чудо!
Нащо живе людина?
Щоб народжувати дітей, квіти, речі, поеми, добрі мислі, машини, людяні почуття. Скільки можна народити чарівного, дивовижного!
Людина сумна. Ти їй скажи тепле, ласкаве слово, і вона опроміниться ласкою, і ти введеш її в світ любові й ніжності. Адже правда, учителю? Скільки разів ви зводили нас у світ мрії й подвигу? Дякую вам за це — завжди, завжди.
А дитя… Народити дитя… Як гарно сказав Тарас: «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим…»
Розкривати новонародженому прекрасну основу світу, творити його душу, допомогти розквітнути його серцю — ось для чого живе людина. Стати східцями, по яких у нескінченну далину пройде людська сім’я — ради цього я хочу жити й умерти.