— Я б хотіла, — сказала Марія, — щоб ви… щоб ти був відвертим…
«Раз хоче на „ти“ — хай буде так», — подумала вона.
— Відвертий, — повторив хлопець. — Відвернутий… відвертати… певне, відкривати… не точний вираз… Ти хочеш, щоб я був відкритий?
— Так, — дружньо ствердила Марія.
— Я ніколи не закривав себе. Мій розум, моє серце завжди відкриті. Без цього нема пізнання. Без цього нема життя.
«Цікаве мислення, — подумала Марія. — Дуже чесне. Що ж, будемо користуватись його ключем. Чесністю і прямотою…»
— Домовились, — сказала вона. — Я теж ніколи нічого не приховую. Я розповім тобі все про себе. А ти мені — про себе. Отже, перше запитання, хто ти і як тебе звати?
Хлопець запитливо подивився на Марію, здивувався.
— Хіба той, хто привів мене сюди, не казав тобі?
— Казав. Тільки там якась плутанина. Я не зрозуміла…
— Я говорив чітко, — сказав хлопець. — Але можу повторити для тебе. У тебе хороший погляд. Ти мені подобаєшся…
Щоки Марії чомусь запаленіли. Чому? Чому на неї так дивно діють його очі, його спокійний, тихий, дитячий голос? Треба розібратися в химерній плутанині, треба дізнатися, хто він і звідки.
— На вашій планеті ім’я — тільки якийсь набір понять, що зовсім не стосуються до людини, — сказав хлопець. — Ваше ім’я не має смислу. У нас нема таких імен.
«Знову марить», — подумала дівчина. А хлопець ласкаво говорив далі:
— В нашому світі кожна індивідуальність неповторна. Вона в собі несе свою суть. Вияв цієї суті і є ім’я. Його не перекладеш на звукові сигнали вашої мови… Але ти хочеш якось звати мене. Хай буде так. Тоді дай мені ім’я сама…
Обличчя Марії залишилося спокійне і серйозне, але внутрішньо вона дуже розвеселилася. Хворий легко і хитро обвів її навколо пальця. Вона бажала знати хоча б ім’я і прізвище хлопця. Це дозволило б почати розшуки. Що ж… доведеться іти іншим шляхом.
— Там, де ти з’явився, — промовила Марія, — щось спалахнуло. Люди бачили яскравий промінь. Там знайшли тебе. Я буду кликати тебе Променем…
— Промінь, — повторив хлопець. — Про… пра… прі… перший… найдревніший… мінь… м… звук першооснови… матерії… Першонароджений… Чудове поняття… Воно відповідає суті нашого світу…
«Мабуть, лінгвіст, — майнула в свідомості Марії думка. — Десь навчався. Цікавився космогонією. Перенапруга. Треба буде послати запит в інститути, університети. Насамперед у Львові і Києві. Ще можна в Ужгороді, Івано-Франківську…»
— Отже, ти згоден, — сказала вона. — Тоді з цим покінчено. Тепер далі. Ти говориш — ваша планета, моя планета, інший світ. Що це значить?
— Хіба ці поняття двозначні? — запитав Промінь. — Чи ти теж не сприймаєш мої слова, як той, хто привів мене?
— Ні, я вірю тобі. Але давай розберемося. Якщо ти з іншого світу, то розумієш, що для людей Землі це дивно. Вони ще не бачили пришельців…
— Це не так, — жваво сказав Промінь. — На Землі пришельці були не один раз…
— Так, так, — підхопила Марія. — Ти маєш рацію. Про це пишуть, сперечаються…
«Хитрий, — подумала вона. — Начитався всяких гіпотез. Його не спіймаєш. А спіймати можна лише на неточності, на алогічності. Зброя щирості має перемогти. Це єдиний ключ…»
— Для науки Землі ці факти сумнівні, — додала вона. — А твоя поява — це реальний факт.
— Нереальних фактів нема, — сказав Промінь. — Будь-який факт — реальний. І взагалі в світі нема нічого нереального.
— А уява, марення? — запитала Марія.
— Уява… у… яв… влене… переводити в реальність… марити… ілюзія… мор… мер… вмирати… не бути… не існувати. Перше поняття — це переводити ідею в реальність, створене думкою — в конкретні форми. Отже, уява — не вигадки, не нереальне, як гадаєш ти, а процес творчості. А марення — умовне слово. Воно означає — викривлення, порушення реальності. Реальності — розумієш?
— Гаразд, — згодилася Марія. — Ти мислиш логічно. Але перейдемо до справи. З якої ти планети?
— Планети? — перепитав Промінь. — План… Площина… Рівень… Сфера… Ага. Я відчуваю суть твого запитання. Ти маєш на увазі планети фізичні?
— Безумовно.
— Тоді я не з планети. Фізичні кулі речовини в системі Сонця — найнижча сфера Буття. А я з — Всебуття…
«Манія величності, — блискавкою майнула думка в дівчини. — Всебуття, всеіснування, аспекти бога. Безумовно, паранойя. Одна з її форм. Але як він тримається. Як логічно мислить. Дуже дивний випадок. Зачекай. Як ти виплутаєшся з свого Всебуття?..»