— Бачу… Що ти хочеш сказати?
— Тобі подобається вона?
— Вона прекрасна…
— О, чуєш? Прекрасна. Ти сказала слово: краса. Що воно означає?
— Що означає? — розгубилась Марія. — Як тобі сказати… Ну, гарний, позитивний, приємний…
— Не повна відповідь, — сказав Промінь. — В самому слові є відповідь. Краса… красний… червоний… гарячий… активний… енергійний… такий, що найактивніше виявляє свою суть в завершенні…
— Найактивніше виявляє свою суть і негативне, огидне, — заперечила Марія.
— Ну то й що? — підхопив Промінь. — Але огидне негативне падає, розкладається. Воно не дає парості чи зерна для Безмежжя, воно засуджене на загибель, воно — не еволюційне! Отже, прекрасне — це те, що на своєму рівні повністю виявило свою еволюційну суть, завершило свої можливості. Це щодо істоти або рослини, речі. А щодо явищ, подій — то це стремління до еволюційного чи гармонійного поєднання, синтезу…
— Зажди, — знову озвалася Марія. — Ти забув моє запитання…
— Ні, не забув. Ти хотіла знати, як Земля чи планети, подібні до неї, можуть поєднатися з світом Всебуття? Ти не можеш уявити собі таку багатоликість форм воєдино?
— Так.
— Відповідь одна. Краса. Гармонія. Синтез. Ти знову хмуришся, Марія. Ти вважаєш, що це слова, за якими нема конкретного змісту. Це не так. Я поясню. Справа не в знищенні форм, о в зведенні всіх чинників Буття до єдності через красу, через гармонію. Чому люди відчувають нещастя, горе? Чому у вашому світі ллється кров і вмирають люди, чому я бачу гниття і розклад, стогін і сум? Тому, що у вашому світі не досягнута гармонія єдності. Речі, явища, тварини, люди протистоять одне одному, а не співпрацюють. А коли співпраця є — там зникає горе. Там панує радість. Там любов і краса. Але чи багато краси у вашому світі? Лише окремі оази, окремі джерела. І океан дисгармонії. Мелодія Світу розірвана на окремі ноти. Кожен звук окремо, кожна нота окремо не мають смислу. Тільки в гармонійному поєднанні вони створюють мелодію. Так і в житті. Ноти вашого буття, його елементи зібгані в дисгармонійних акордах. Лише деякі красиві — люди, музика, твори, будівлі, ідеї, пейзажі. Але весь світ загалом — конгломерат дисгармонійних поєднань. А треба прагнути до такого життя, де буде єдиний акорд, єдина мелодія, що об’єднає всі елементи світу…
— Я зрозуміла твою думку, — сказала Марія. — Вона стверджує те, що люди Землі давно висловили в поняттях — свобода, рівність, братерство…
— Чудові поняття, — сказав Промінь. — Але ви самі не знаєте, наскільки вони глибокі. Ти розумієш, що таке свобода? Чи може мати свободу істота, яка живе в світі форм? Яка залежить від погоди, від випадку, від настрою, від машин, від їжі, від близьких і далеких, від суспільства, від минулого і сучасного? Ні. Як же досягти свободи? Красою, гармонізацією. Знову ми повертаємось до краси, до поняття безмежної співпраці з Всесвітом. Тільки світ Всебуття є повна свобода. У вашому світі — все тікає з рабства. Вся еволюція розуму, вся наука, — це втеча в царство свободи, в царство Всебуття. А братерство? Чи ви зрозуміли його як слід?
— Де ж воно, братерство? — запитала Марія. — Чому не виявляє себе?
— Даремно кажеш так, — сказав Промінь печально. — Воно виявляє себе без упину. У всій Безмежності. Космічна еволюція користується не лише імпульсом природи, а й могутньою силою розумних істот Всесвіту. Та щоб побачити це, треба піднятися до них. До їхнього рівня. Так пташеня в яйці не бачить навіть того, що його висиджує дорослий птах. Тільки вилупившись, воно збагне це. Яйце — великий символ. Суть еволюції — в яйці.
— Яйце, — задумливо промовила Марія. — Десь я читала про це. В древній космогонії…
— В древній? — перепитав Промінь. — Цікаво. Можливо, колись пришельці з інших світів передали цей символ людям Землі. І недаремно. В цьому — грандіозний зміст…
— Я розумію. З яйця — птах. З птаха — знову яйце. І так без упину. Це суть Безмежжя…
— Така Безмежність механічна, — сказав Промінь. — Я кажу про іншу…
— Про яку?..
— Якісну… Людина в чреві матері знаходиться в яйці. Вийшовши з нього, вона бачить новий неосяжний світ. Але цей світ стає новим яйцем для людини…
— Як? Ти хочеш сказати, що за цим світом…
— Якраз про це я й говорю з тобою так довго, — засміявся Промінь. — Наступний світ такий неосяжний, такий несказанний, що ваш світ, вся безконечність метагалактик порівняно з ним — темне яйце…
— Це страшно, — прошепотіла Марія, заплющивши очі.
— Це прекрасно, — заперечив Промінь.