— А далі?
— Далі те ж саме. Кінця нема. Це і є суть Буття. Безупинне оновлення. Народження з світу в світ. З яйця в яйце. Безупинне пробивання сфер Тайни променями Пізнання…
— Досить, Променю… Досить, — тихо сказала Марія.
Вона охопила долонями своє обличчя, мовчки завмерла. Промінь мовчав. Тихо плюскалась хвиля в берег озера, шуміли смереки. Десь у дворищі кричали божевільні. Вона підвела обличчя, ніжно і сумно глянула на хлопця.
— Я майже вірю тобі, — сказала вона. — Але моя свідомість не сприймає. Це незвично. Це дико. Я сама собі здаватимусь божевільною, якщо повірю…
— Пусті поняття, — втомлено відповів Промінь. — Косність думки, традиції. Тобі хочеться підтвердження. Тобі хочеться чуда? Чи не так?
— Так, — згодилася вона. — Не чуда, а явища надземного. Яке б переконало мене…
— Смішні люди, — сказав Промінь. — Чудо навколо вас. Ця квітка чудо. Сонце чудо. Ви самі чудо. Ваш шлях від мінералу, від амеби до розумної істоти — чудо. І нема чуда. Бо все закономірно. Просто є звичні і незвичні процеси. Тобі треба чогось такого, щоб вразило тебе?
Вона мовчки хитнула головою.
— Я покажу тобі таке явище. Якщо це переконає тебе. А потім я покину тебе. Повернуся назад…
Думки вихором крутилися в свідомості Марії. Що він говорить? Невже це можливо?
— Принеси мені який-небудь музичний інструмент. Наприклад, скрипку. Дістань добрі фарби і полотно. І досить…
— Для чого це, Променю? — здивувалася Марія.
— Побачиш, — спокійно сказав Промінь. — Це буде моїм доказом.
ЧУДО
Що з тобою, Маріє? Де поділась твоя воля і здоровий глузд? Ти стала жертвою фантасмагорії, космічної казочки. Тебе заворожили дитячі очі і ніжний голос дивного юнака, його фанатична впевненість і головоломна схематика Всебуття.
Як могло статися так? Чому? Це перевертає всі звичні уявлення. Не може бути, щоб патологічний, хворобливий розум побудував такі стрункі і логічні теорії. Не може бути, щоб він так спокійно і впевнено відстоював їх. Ні, це не гра зрушеної психіки. Тоді що ж? Що?
Всю ніч не спала Марія, лежала з відкритими очима на ліжку, дивилася в темряву. Думала. З пітьми котилися на неї хвилі дивних образів, спалахували в безодні простору золоті, срібні і голубі зірки, спліталися казкові обриси небачених світів. І чувся ніжний голос… Його голос…
Марія схоплювалася з ліжка, йшла до вікна. Над чорними смереками блимали зорі. Над озером котилися сиві тумани. Земля спала. Спали гори. Спали люди. Тільки вона, як неприкаяна, дивилася в пітьму, сама себе карала потоком болісних думок і сумнівів.
Раніше все було просто. Все було ясно. Вона зросла серед людей, в звичному суспільстві. Вона знала, що Земля в полум’ї боротьби, в вихорі стихій, в пошуках єдності. Вона бачила вади і хиби людського суспільства.
Хотіла віддати своє життя, щоб бодай трохи полегшити долю планети, своєї країни, близьких своїх. І обрала шлях лікаря. Вже навчаючись в інституті, вирішила стати психіатром. Чому? Бо відвідини лікарні для психічнохворих страшно вразили її…
Довго їй ввижалися спотворені лиця, жалюгідні гримаси, безладне бурмотіння. Скалічене життя, роздвоєна психіка, манії величності, буйні припадки. Звідки на людей накочувався ураган, що порушував психіку? Що було причиною? Чому раптово навколишній світ здавався людині карикатурним і облудним? Звідки з’явилися зграї чорних і страшних переслідувачів?
Вона не могла залишитись байдужою. Вона хотіла бути солдатом, який стане на шляху тієї навали безумства, яке загрожувало людям. Вирвати людину з світу химер, з світу жахливих ілюзій, повернути їй сонце і ласку, розум і любов — що може бути прекрасніше?!
Їй пощастило. Вона пішла працювати в новоорганізований клінічний комплекс для психічнохворих. Місце було вибране ідеальне. Гори, карпатські смереки, озеро, тиша. Самі умови могли вилікувати хворого, деморалізованого хаосом міського життя.
Марія поринула в напружену повсякденну роботу. Забувала про себе, віддавала весь час хворим, шукала нових шляхів для боротьби з божевіллям…
І ось… з’явився він.
Як блискавиця. Як чудо. Як незрозумілий привид. Як загадка Всесвіту.
Найлегше було віднести його до категорії незрозумілих психічних зрушень. Але що це дало б? Що?
Повідомити про нього вченим? Запросити комісію з Академії наук? Перш за все покладуть у клініку її, підозрюючи в шизофренії. Поряд з ним. Ніхто серйозно не стане навіть задумуватись над тим, хто він. В кожній лікарні досить є своїх христосів, богів, космонавтів, пришельців. Логіка, стрункість гіпотез? Це нікого не цікавить. Ми звикли доводити будь-які гіпотези з допомогою лише «своїх» методів. А чи правильно це? Ні. Бо методика вироблюється разом з практикою. Вони невіддільні. Отже, щоб переконатись в реальності чужих теорій, треба прийняти і чужу методику. Особливо це стосується психічних і парапсихологічних явищ.