— Топити груби? — поцікавився я.
— Та ні. Музично-фантастичним каталізатором. Щоб руйнувати, перемішувати нашу програму. А то ми, справді, не можемо вискочити з колії, проробленої в минулі роки. А треба частіше вискакувати з цієї колії, шукати нову…
— От бач, все-таки й на тебе подіяло, — пожартував я. — А твоя пропозиція заманлива. Подумаю. Тільки тоді в інституті фізики треба створювати ще один відділ…
— Відділ безвідповідальних експериментів, — підхопив Н.
Так, жартуючи, ми й розійшлися…
Сиджу самотній в кімнаті. Всі вже сплять. Тільки Клава, наша домробітниця, щось робить на кухні. Я чую, як вона шарудить за стіною. По-моєму, найчуліша людина в нашій сім’ї. Я помічаю, що вона завжди стає на бік скривдженого. Хоч мама на неї і кричить, а вона не звертає уваги. Принципова…
У вікні, між каштанами, блимають зірки. Небо глибоке, таємниче. Між дахами будинків воно особливо кличне, захоплююче. В такі хвилини особливо відчуваєш неправду таких поглядів, як у Романа або навіть у Н.
Ні, ні, не лише у видимості Світобудова. Вона незміряна. Вона нескінченна. Вона глибинна. Космос — як неосяжний діамант з безліччю граней. Він міниться, переливається, манить, обіцяє. Але здобуває його таємниці лише той, хто стверджує, хто сміливо визнає таємничу Безмежність. І не лише визнає, а й приймає її в серце…
Я заплющую очі. Намагаюсь охопити розумом неосяжний простір…
…Серед зірок, галактик, серед грандіозних мегасистем Безмірі пливе наша Земля. Наша планета. Кудись прямує, розвивається, живе, взаємодіє з Всесвітом.
З якою швидкістю? В якому ритмі? Хто скаже про це?
Ніхто.
Не знає ще наука, не може відповісти — що таке Час, що таке Простір.
Почуття очевидності, продовжені до безмежності, приводять нас до абсурду. Грандіозне покривало тайни накинуте на Світобудову. Справді, чутливі очі приладів заглядають уже на мільярди світлових років у простір, наука розгортає перед нами нескінченні сувої минулих тисячоліть, мільйонноліть, і не бачить вражений розум ні початку, ні кінця еволюції Сущого! Як узгодити все це, як збагнути шлях людини серед гігантського лабіринту Буття?
Не простий це шлях.
З якою швидкістю рухається наша Земля? Тридцять кілометрів на секунду навколо Сонця чи двісті разом з планетами і Сонцем навколо галактичного центра? Чи тисячі кілометрів разом з галактикою, чи ще більше з метагалактикою?
Йдучи далі, ми доходимо до неосяжних величин, за гранню яких речовина переходить в стан поля, де, згідно з нашими уявленнями, не може бути ні життя, ні взагалі світу форм. Знову протиріччя, знову таємниця!
Невже ми безсилі пізнати Світобудову? Невже Н. і такі, як він, кажуть правду, стверджуючи обмеженість можливостей людини та її чуттів? Невже даремні зусилля тисяч і тисяч учених, митців, великих творців, філософів? Невже ми присуджені вічно сидіти в світі форм, сковані ланцюгами міри, числа і ваги? Невже вогняний розум Людини довіку буде в полоні у невблаганного Сатурна — володаря Часу, який з давніх-давен пожирає дітей своїх? Невже не знайдеться в нашому світі, не родиться з надрів Матері Геї Зевс-Прометей, який покінчить з сваволею підступного бога?
Наш розум підказує, а серце стверджує: так не буде! Вся історія планети, вся мільйоннорічна важка дорога живого світу до розумної істоти — лише перший крок на шляху великого пізнання. І жахливі труднощі того шляху, муки і битви за Істину — лише запорука грядущих здійснень, свідоцтво славетної долі Людини…
І чи не прихована в міфі про Кроноса-Сатурна віра древніх мудреців в остаточну перемогу над Часом-Кроносом? Справді, цей міф стверджує, що Кронос лише до тих пір буде пожирати дітей своїх — тобто живих істот і все суще — доки вони не обдурять його. Доки не віддадуть йому замість живої істоти лише камінь, загорнутий в пелюшки. Тобто, обманливий світ форм, плинність його. А справжня людина — маленький Зевс — стане недосяжний для Кроноса, бо Людина стане над Часом, скине його з престолу Володаря Світу. Це й буде здійснення моєї фантастичної мрії, світу Всебуття, коли люди зможуть вільно міняти свої форми, оболонки, омолоджуватись, переходити з одного світу в інший, з одного виміру в інший, коли вони, справді, будуть господарями Безмежжя. Я знаю — це буде. Всі мислителі мріяли про цей чудовий час!
Песимісти ниють. Вони не бачать, звідки можна брати такі переконання, таку віру в торжество Розуму. Але ж все просто!