— До якого кінця? — здивувався Євген. — Що ви кажете?
— До кінця світу. І таким, як ти… не завадило б подумати про це…
— Тьотю Софіє, хто вам такі дурниці наговорив?
— Як ти смієш? — посварилася мати пальцем. — Ображати людей, яких не знаєш?..
Дядя Митя взяв руку хворої, м’яко поклав її на постіль. Поглянув на Євгена.
— Заспокойтесь, Софіє Гаврилівно. Хлопець молодий, гарячий. Нічого дивного немає. Слухай, хлопче, не дурниці те, що ти почув, а велика істина. Хіба ти не чув коли-небудь про наступне пришестя бога?
Євген знизав плечима, здивовано глянув на дядю Митю.
— Чув. Навіть читав біблію, як вивчав історію релігій. Ну й що?
— Гм. Навіть читав, — вдоволено сказав дядя Митя. — Тоді нам легше буде говорити…
— Не знаю, до чого ви клоните? Може, це ви ту; забиваєте голову Софії Гаврилівні?
— Я тебе, хлопче, ще не ображав, — з гідністю озвався дядя Митя. — Треба триматися достойно…
— А я не розумію, при чому тут Оксана, її мати і… майбутнє пришестя бога?..
— їхнє нещастя, хлопче, це ілюстрація, так би мовити, древніх пророцтв. Сідай, сідай. Отам, на стульчик. Отак буде краще. Бог показує на прикладі таких, як вони, що все в світі — суєта, прах, ніщо! І єдине, чому треба служити, це богу!
— Якому? — поцікавився Євген.
— Ієгові, — строго сказав дядя Митя. — Єдиному богу, який сотворив небо, землю, всіх нас. І який прийде судити живих і мертвих незабаром, коли сповниться міра мерзоти.
— Дозвольте… А для чого ж він створив нас, якщо прийде судити? І за що він нас буде судити?
— Він нас сотворив чистими, непорочними, — пояснив проповідник. — А ми живемо в світі, обплутаному сітями сатани. І замість того, щоб іти по шляху божому, щоб ждати його приходу, вірити в нього, допомагаємо сатані, тішимо його, стаємо його пособниками!..
— Гм, — іронічно мугикнув Євген. — А хто ж сатану сотворив?
— І сатану бог сотворив, — підняв палець вгору дядя Митя. — Сотворив його, як першого ангела. А той возгордився, захотів бути рівним богу! І був скинутий на землю. А тепер тягне нас, людей, за собою…
— І ви знаходите дурнів, які вірять в ці казочки? не стримавшись, запитав Євген. — Який же немічний і пустий ваш бог, якщо він творить такий хаотичний світ. Творить ангела, а той стає сатаною! Творить людей, а вони опиняються в сітях сатани! Виходить, що сатана сильніший від бога?
— До пори! До пори, хлопче, — грізно заявив дядя Митя. — Та наступить Армагеддон, і бог Ієгова пошле сина свого, щоб змести вогнем праведним в останній битві світла і тьми сатану і його полчища! І тоді горе буде тим, які насміхаються над пророцтвами свідків Ієгови!
— А хто ж, пробачте, спасеться?
— Тільки ті, що вірять в бога. Ті, що ждуть його приходу…
— Значить, лише за те, що я буду ждать його приходу і вірити, — мене чекає спасіння?
— Вірно говориш!
— Але ж, наскільки я пам’ятаю, сказано, що віра без діла — мертва!
— Що ти хочеш сказати? — нахмурився дядя Митя.
— Дядю Митю, — озвалася мати, — він же насміхається… Що ви з ним говорите?..
— Та ні, нехай говорить.
— Я хочу запитати вас, — не вгавав Євген, — що ви робите ще, крім того, що вірите?
— Ми кличемо вірних. Ми закликаємо всіх, хто покине цей світ юдолі і плачу, і приготується до приходу бога!
— А чим ви зустрінете його? Якими ділами? Коли ми, люди, зустрічаємо друзів, то готуємо квартиру, прибираємо, якнайкраще одягаємось, зустрічаємо їх музикою, квітами. А чим ви зустрінете свого бога?
Дядя Митя засопів, спідлоба зиркнув на Євгена.
— Кощунствуєш, хлопче?
— Чому ж? — здивувався Євген. — Я кажу щиро. І не заздрю я тому богу, який має таких скучних свідків, як ви. Я б на його місці порозганяв би з неба всіх проповідників, всіх сектантів, всіх ханж і лицемірів! Дуже скучно йому житиметься на такому небі!
Обличчя дяді Миті наливалося буряковим тоном, очі темніли під навислими бровами, ніс заворушився.
— А яке ваше небо, кощунники? — злобно запитав він. — В що ви вірите? В яке небо? В якого бога?
— Наше небо, — серйозно відповів Євген, — небо боротьби, труда і краси! Небо краси! А бог? Навіщо далеко дукати його? І де шукати? Людина — це бог!
— Сатана, — прохрипів дядя Митя.
— Чому ж сатана? — усміхнувся Євген. — Ви погано читаєте священне писання! Там теж сказано: «Ви — боги!». Знаю, який там зміст вкладається в це поняття, але я з радістю стверджую, що людина — це єдиний бог У Всесвіті, в Безмежжі! Все в ній — і краса, і любов, і творення! І підлість — теж! Але все залежить від нас, що з себе зробити!..