— Ти якась дивна, Ксаночко…
— Чому… дивна? — не розплющуючи очей, байдуже запитала дівчина.
— В ресторан зі мною ходиш, — шепотів Ниденко. — Додому мене приводиш… а остаточної відповіді не даєш…
— Якої відповіді, Василю Павловичу? Хіба ви мене про що-небудь запитували?
— Як? Я весь час в ресторані тобі говорив… на вухо…
— Не пам’ятаю, — зітхнула дівчина. — Не пам’ятаю… якісь пусті слова…
— Пусті? — ображено запитав Ниденко. — Чому ж пусті?..
— Ви що… пропонували мені одружитись? Не пам’ятаю…
Ниденко кашлянув, помовчав. Потім знову зашепотів:
— Для чого ж так прямолінійно?.. Ми ще не знаємо… одне одного… треба взнати… поближче…
Його рука пролізла попід спиною Оксани, жадібно, ніби спрут, досягла грудей. І чувся тремтячий шепіт:
— Я… люблю тебе, Оксанко… Я…
— Для чого все це? Для чого? — простогнала Оксана.
— Тихше, — важко дихав Ниденко. — Почують… Як то для чого? Невже ти нічого… не почуваєш…
— Тільки горілчаний дух відчуваю, — з болем сказала Оксана. — І пустоту якусь… тоскно мені, гидко… Страшно… Страшно!
— Чого ж страшно? — тулився до неї Ниденко. — Ти все переживаєш за минулим? Чим тобі погано… тепер? Будь розумною — все налагодиться!
— Налагодиться, — гірко прошепотіла Оксана.
— Налагодиться, будь певна, — запевнив Ниденко, обнімаючи її. Вона зіщулилась, руки повисли безсило. Не пручалась, ніби заніміла. — Та що з тобою? Чому ти… така дивна?..
Він посунувся до обличчя її, хотів поцілувати, повалив на канапу. Вона запручалась.
— Пустіть мене… пус-стіть…
— Тихо, Ксаночко… ну, тихше ж… почують… Ксаночко… Я… Я…
В коридорі почулися швидкі кроки. Хтось смикнув двері. Ниденко, мов ошпарений, схопився з канапи. В кухню вскочив Євген, побачив дівчину, гостя, миттю оцінив обстановку. Обличчя в нього почервоніло. Він гнівно метнув погляд на Ниденка, потім з жалем подивився на Оксану.
— Оксанко, — тихо сказав він.
Вона кинулася, мов зі сну, розплющила очі, побачила Євгена. Тихо скрикнула. Ниденко дістав папіросу, тремтячими руками запалив.
— Хто ти… такий? — запитав він хлопця. — Чого без стуку?
Євген навіть не глянув на нього. Підступив до канапи, вдивлявся в змарніле обличчя. Перемагаючи сльози, що підступали до грудей, шепотів:
— Оксанко! Я прийшов. Оксанко, що з тобою? Де ти?
Оксана сиділа мов скам’яніла. Обличчя її зблідло, очі нерухомо дивилися в простір.
— Прийшов, — прошепотіла вона. — Чого тобі?..
— Оксанко? Чому ти тут? З цим… типом?..
— Ну, ти! — гримнув Ниденко. — Знай, з ким говориш!..
— Бачу! — свистячим шепотом сказав Євген. — Подивіться на себе в дзеркало! Промийте очі, проспіться!
Ниденко розвів руки, він аж задихнувся від образи.
— Ксано, що це за хам? Ввірвався в твою квартиру, ображає! Це що — твоя стара любов?
— Облиште мене! — застогнала Оксана. — Облиште мене всі!
— Оксанко! — рішуче сказав Євген. — Чого ти тут? Тікай звідси! Тікай з цієї тьми!
— Ану, мерзотнику, забирайся звідси, — гримнув Ниденко, багровіючи. — Чого тобі? Хіба не бачиш, що тебе гонять?
— Оксанко!
— Іди, іди, Євгене, — плакала Оксана. — Я не можу… Не можу…
— Хто там? — почувся з сусідньої кімнати голос матері. — Хто кричить?
— Та знову той прийшов, — озвався дядя Митя.
— Софіє Гаврилівно! — закричав Ниденко, просунувши голову в двері. — Тут якийсь хуліган, хам пристає до вашої Ксани. Треба його видворити!
— Гоніть його! Гоніть! — зарепетувала мати. — Доки він буде мучити мене?
— Оксанко, — наполягав Євген. — Чому ти мовчиш?
— Ану марш звідси, — схопив Ниденко Євгена за руку.
Євген штовхнув його від себе, вирвав руку.
— Забирайся, слизняк!..
— Ах, так! — крикнув Ниденко. Він розмахнувся і вдарив Євгена по щоці.
— Наволоч нечиста! — люто засичав Євген. Коротким ударом кулака він повалив його на підлогу. Полетіли в різні боки табуретки, склянки, миски. Дядя Митя злякано зіщулився в дверях, скрикнув.
— Що ви робите? — плакала Оксана. — Що ви робите?
Ниденко підхопився з підлоги, тримаючись за розпухлий ніс.
— Ах, так! Битися? Я тобі покажу!
Він побіг до дверей, обернувся з коридору, погрозив пальцем.
— Я тобі покажу, на кого руку підіймати! Ти у мене п’ятнадцять одсидиш!
Мати, шкандибаючи на костурі, вивалилася з сусідньої кімнати, застогнала:
— Проклятий виродок! Як ти смієш… хуліганити в моєму домі?..