— Ви рідкісна квітка. Навіть не віриться, що така виросла на оцій дикунській землі… серед смороду і безкультур’я… Вам не можна залишатися тут. Я заберу вас в Німеччину. Ви будете моєю дружиною. Не коханкою, ні! Я хочу, щоб мої діти були схожі на вас. О, ви думаєте про расову теорію? Я плюю на неї. Вона написана для дурнів і кретинів — повірте мені. Я не такий дурень, щоб вірити базіканням наших теоретиків. Але для бидла потрібні рямця. Хай творять такі рямця, а ми — над ними! Я відверто визнаю — ви достойні звання дочки Німеччини…
Оленка слухала солодке, цинічне бурмотіння офіцера, стримувалась, щоб не видати себе. Хиталася на сидінні машини, а Генріху здавалося, що вона на знак згоди киває головою. Він схилився, поцілував її руку.
— Ми перекроїмо світ. Він погано створений. Ха-ха! Гер бог не дуже старався. Нам доведеться його поправляти. Ви вивчали історію? Правда, вона у вас була тенденційною, червоною, але все-таки якісь натяки на істину були. Так от — тисячоліття бунтів, воєн, революцій, походів. Хаос! Ми закінчимо це. Ми відкриємо нову еру! Ми — ділові люди. Недопустимо витрачати енергію на безупинні революції і придушення революцій!
Оленка не втрималася, заворушилася. Зиркнула на обера скоса.
— Що ж саме ви хочете зробити? Яку соціальну реформу, щоб вона задовольнила всіх?..
— Всіх? — усміхнувся Генріх. — Дурниці. Всіх не задовольниш. Ніколи. Нізащо. Але кожному можна дати своє стійло. Тільки так. Як в організмі людини є різні клітини — нервові, м’язові, рогові, шкіряні — так і суспільство мусить бути розумно диференційованим. Ви вловлюєте мою думку, фрейлейн Єлена? Чудово! Буде мозок — ми, німці. Не всі, розуміється. В нас теж є безліч кретинів! Буде серце — кровоносна система — чехи, українці, росіяни, всі слов’яни… Буде груба робоча сила… негри, наприклад, індуси, монголи всякі… Їх можна чудово використовувати для експериментів… наукових. Не жаль! Вам не подобається такий погляд? Я бачу. Ви виховані на фальшивих ідеях загального альтруїзму. Це блеф! Наївна казочка, в яку не вірили навіть її творці — комуністи. Загальна рівність — абсурд! Земля не може дати для всіх ні матеріальних багатств, ні копалин, ні енергії. Отже, розумний розподіл. Основа розподілу — сила. Іншої основи — нема. Безсилі хай зникають… або підкоряться. Наступає епоха тверезого розрахунку. Легенда — в минулому. З легендою треба покінчити. До речі, ми з вами якраз для цього їдемо… для чарівного експерименту з області фольклору… ха-ха! ліквідація легенди…
У Оленки череп зривало від страшного болю. Вона відчувала, як її психіку руйнує безупинний потік мерзоти, що лився від ворога. Та мусила терпіти. Хай кощунствує. Хай паплюжить найсвятіше. Розплата не запізниться…
А Генріх базікав хвальковито:
— Ви цікавитесь моїм планом? Він дуже простий. Пару десятків цих дикунів розстріляти. Десяток повісити над могилою. Оце й буде крапкою… на легенді… Як у вас кажуть… дозвольте, згадаю прислів’я. Ага. «Як рукою зняло». Отак і тут. Як рукою зніме. Ха-ха!.. Та ми вже під’їжджаємо. Недалеко це село. Ліворуч — кручі дніпровські. Я тут вже був. Чудові місця…
Оленка озирнулася. Поза спиною прокотився холодок. Легкова машина офіцера і чотири машини карателів проїжджали покрученими яругами Правобережжя. Обабіч дороги повзли понад густими кущами терну, шипшини і вишняка сизі тумани, ніби привиди. Пахло полином, тонким духмяним ароматом чебрецю. Офіцер замовк, сторожко оглядаючись по боках. Передні машини з ревом виповзали на горб.
Раптово розітнувся страшний вибух.
Передня машина розлетілася на шмаття. Високий факел вогню знявся над яругою. Карателі з криком сипонули на землю. Генріх на одну мить закам’янів. Потім рвонув з машини, закричавши:
— Фрейлейн, рятуйтесь! Партизани!..
Оленка прищулилась в машині. Вона нікуди не буде втікати. Вона зробила своє. Караюча рука досягла ворога. Ні, не поставиш крапки на легенді, вороже. Легенда жива і безсмертна…
Затріщали автоматні черги, гримнули вибухи гранат. Перестрілка покотилася в степ, разом з криками і прокляттями. Лише де-не-де стогнали поранені. На дорозі догорали дві грузові машини. В чадному освітленні з’явилися темні постаті. Бігом наблизились до легкової машини. Напоєні ненавистю очі побачили Оленку. Вона усміхнулась.
— Німецька шлюха! — крикнув хтось. — Ти дивись — влаштувався офіцерик! Возить з собою підстилку!..