Урок, про який я згадав, мав тривати багато днів. Ми готувалися з своїм вихователем пролетіти понад Землею, щоб знайомитися з різними районами, вивчати життя далеких континентів, островів, зустрічатися з цікавими людьми. В такій мандрівці вихователь розповідав про історію цивілізації, знайомив учнів з географією, космологією. А які хвилюючі пригоди чекали на нас! Небезпеки, походи, несподіванки! О, то була справді школа життя!
Вже з перших років навчання учні повністю забезпечували себе всім необхідним. Школи об’єднувались у громади, де були майстерні, поля, сади, ферми. Учні разом з учителями виробляли самі собі взуття, вбрання, дрібні речі вжитку, вирощували хліб і плоди. Отже, промислові потужності планети не були завантажені дріб’язком ширвжитку, а повністю спрямовувались на вселенські, космічні потреби…
— Які ти сказав, командир? — озвався Вася. — Космічні?
— Еге ж. Зв’язані з польотами до інших світів. Ми мандрували до сусідніх планет. А люди Марса, Венери та інших планет, вже не скажу яких, прилітали до нас. У нас було міжпланетне братерство.
— Ех, дожити б! — махнув рукою Вася. — Я б теж полетів!
— І полетиш, — поплескав долонею по плечу хлопця Микола. — Тільки покінчити з ворогом треба!..
— Далі, Миколо, — сказала Марія. — Мене дуже цікавить школа, навчання… Що ви бачили ще?..
— Школа готувала дітей до широкого життєвого шляху. Не було спеціалістів. Кожен оволодів багатьма професіями. Вузька спеціальність вважалася смертю духу, розумовим флюсом. Людина повинна володіти всіма дарами науки і мистецтва, інакше вона стане лише якимсь трибком в технічній цивілізації…
У нас були чудові вчителі. Справжні старші друзі. Вони вчилися разом з нами. Вони ніколи не показували своєї переваги над учнями. З ними було легко і приємно, бо ми знали про героїчне, величне життя своїх учителів. Виховувати юне покоління доручалося лише наймудрішим, наймужнішим, найтерплячішим.
Пам’ятаю нашого вихователя. Він був сивий, коротко стрижений, високий, сильний. Очі, ніби в дитини, сині і глибокі. А в погляді — бездонна мудрість. Він ніколи не гримав на нас, не підвищував голосу. Лише інколи ясна блакить погляду наливалася густим фіолетом. Тоді ми замовкали, знаючи, що хтось допустив безтактність або грубість… Але такі випадки були рідко. Наша група жила душа в душу з вихователем.
Перед польотом навколо Землі він провів бесіду про етику нової людини. Важко згадати все, але коротко передам його слова. Він казав так:
— Простота, краса і безстрашність — перші ознаки людини нашого світу. Хто порушує їх — той не має права називатися людиною. Адже людина — це внутрішній зміст, а не вертикальна двонога істота. Ми знаємо розумних істот з інших планет, вони цілком відмінні від нас по формі, але ми називаємо їх Людьми, бо вони єдині з нами по розуму і серцю…
— Отже, будьте прості. Все просто. Навіщо почуття зверхності? Гляньте на зорі, на сонце, на дерева в лісі. Які вони прості! Зорі величні, ясні, чарівні! Сонце просте, як подих, але без упину струмить океани енергії для нас, для всього світу. Хіба чванливі дерева в лісі? Гори високі, білосніжні, море тривожне, лагідне чи схвильоване? Ні, вони прості і життьові. Дають прохолоду і плоди, хоронять мудрість для безстрашних, несуть на грудях своїх кораблі в далекі світи. Будьте такими, як зорі, як сонце, як гори, як блискавиця, як зелені шати лісів…
— Бережіть, лелійте, сійте красу. Виженіть з життя все потворне, лубочне, штучне, нікчемне. Хай живе краса. Хай вона буде в рухах, в серці, в жестах, в слові, в дії, в думці, в кожному дні, в кожному подиху вашому. А найперше, несіть в серці її, а вже звідти вона осяє яскравим променем все ваше життя і життя друзів ваших.
— Будьте безстрашними. Адже страх смішний в безмежності. Чого боятися шукачеві, мандрівникові Космосу? Коли попереду безконечна дорога вдосконалень і пошуків, перемог і краси. Геть страх! Будьте безстрашними!
— Ти сказав «безконечна дорога», командир, — перебив Стецюк. — То що вони, наші нащадки, не вмирали, чи що?
— Вони перемогли смерть, — впевнено відповів Микола. — Вони могли створювати для людей нові тіла, молоді і здорові замість хворих чи покалічених. Та й розуміння смерті змінилося. Адже наша особа не виникає на пустому місці. Вона ніколи не починалася, вона складалася з досвіду безлічі попередніх осіб, і вона ніколи не зникне, бо ввійде своїми духовними здобутками в грядущі покоління…