Пройшов біля скель, дерев. Засміявся.
— Жодного рентгена, — крикнув Іван дівчатам. — Вилазьте з схованки. Не атомний…
— Що ж воно таке? — сконфужено запитав Федя. — На звичайний вибух не схоже…
— Треба перевірити! Хто зі мною?
Згодилися йти Галя і Ксеня, молоді практикантки геологічного технікуму, і Грицько — помічник Івана.
Вибух виник за смугою низькорослого кедрача, який оповив кільцем вершину гори Сивулі. Рушили туди. Насилу подолали переплутані хащі. Іван інколи зупинявся, вимірював радіацію. Ніщо не показувало, що вибух зв’язаний з радіоактивним явищем.
Вони вийшли з кедрача і зупинилися вражені. Серед широкої галявини сиділа людина. Дівчата перезирнулись, почервоніли. Людина була гола.
— Дивак якийсь, — пробурмотів Іван. — Але ж тут вибухнуло! Як він залишився?..
Людина не звертала уваги на геологів. Вона розглядала траву, квіти, гладила їх долонями. Якісь дивні, сріблистого кольору кучері закривали обличчя, і не можна було визначити, хто ж там сидить — хлопець чи дівчина. Тіло під променями сонця мінилося золотавими барвами.
— Ей ти, — крикнув Іван. — Ти що тут робиш?
Людина звелася на ноги, поглянула на геологів. Дівчата пирхнули, одвернулися. Це був хлопець. Він прямував до геологів, анітрохи не соромлячись своєї голизни.
— Клянусь, він божевільний, — прошепотів Грицько. — Точно. Десь добув вибухівки… і тепер маєш! Обережно треба з ним! Бачиш, сміється… Блаженний якийсь…
— Тихше, — обірвав його Йван. — Справді, чудно…
Хлопець зупинився. Дивився на геологів. Усміхався.
Обличчя його було незвичним, якимось дуже мінливим. Очі то ясніли блакитним тоном, то наливалися нічною темрявою. Брови піднялися над очима з виразом запиту. Він ніби ждав чогось.
— Дивний чоловік, — сказав Грицько.
— Чоло…вік, — повторив незнайомець. — Чоло…розум… дух… Вік… час… вічність… безмежжя… Безмежний розум…
— Що він меле? — прошепотів Грицько.
— Іване, ми боїмось, — озвалася з-за спини начальника Галя. — Він чудний… Ще накинеться…
— Заждіть. Справді, може, хворий. Тоді треба забрати його… Як твоє ім’я? — звернувся він до хлопця.
— Ім’я, — повторив незнайомець. — Ім… Я… Я… — ім… Я — Все.
— Ти — Все? — запитав цілком серйозно Іван.
— Все, — радісно повторив хлопець, і очі його засяяли.
— А прізвище?
— Прізвище… Прозивати… Це те саме… Ім’я… Ти питав…
— Дивна свідомість, — задумливо сказав Іван. — Аналізує всі слова. В чому справа?..
— Свідомість, — озвався незнайомець. — Світ… Сва… відо… віда… відати… своє… знання… власне знання…
— Якась кібермашина, — розсердився Грицько.
— Кібер… машина, — сказав хлопець. — Кібер… кібернетик… керувати… машина… механо… керований механізм… Ні, — гаряче заперечив він, з подивом глянувши на Грицька, — я не керований механізм. Я — Чоло-Вік! Вічний Розум!
— А якщо чоловік, то не валяй дурня, — знизав плечима Грицько.
— Не грубіянь, — зауважив Іван.
— Валяти… дурня… — Хлопець зовсім здивувався. — Валяти… валити… Дур… де-ур… Ур… вогонь… світло… де-ур… відсутність світла… Дурень… невіглас… позбавлений світла… Валяти невігласа… Не розумію…
— Ага, — ущипливо сказав Іван. — Він тобі дає урок, як не слід вживати паразитарних зворотів. Дурня валяє не він, а ти… Слухай… не знаю, як тебе звати… Ну хай буде Все! Ти скажи мені, що тут сталось? Ми бачили вибух, радіацію! Це ти зробив?
— Я, — згодився Все.
— Я казав — божевільний, — озвався Грицько.
— Боже…вільний, — знову почав аналізувати сентенцію геолога незнайомець. — Бог… міфічне поняття… вільний… вільний бог… Неточне поняття…
— Гриць, замовкни, — прошепотів Іван. — А то ми так до вечора не розплутаємо. Послухай, друже, звідки ти?
— З безмежжя, — спокійно сказав Все.
— Згоден, — терпляче сказав Іван. — Всі ми з безмежжя. Але це… фігурально… символічно… а конкретно…
Незнайомець уважно вислухав Івана, ласкаво усміхнувся. Похитав головою.
— Плутано мислиш… Єдина конкретність — безмежжя… Все інше — відносність…
— Ну що з тобою робити, — сердито сказав Іван. — Я хочу знати звичайну річ: де ти народився, де жив? В якому селі чи місті?..
— Як багато слів, — здивувався хлопець. — Але я зрозумів тебе… Повторю: я з безмежжя… З інших світів… Ніколи не народжувався… Народження нема в твоєму розумінні. Є лише трансформація з одного стану в інший…
— Що ти з ним філософствуєш, — сказав Грицько. — Ясно — чокнутий. «З інших світів»! Може, з Венери? Чи з Марса? За дурачків нас вважає…