— Авжеж, — запевняє Ґленда. — І… сказати чесно? Чудово, що ти так рано про все дізналася. Придуши це в зародку. Нехай адвокат налякає його до чортиків.
Доки він не зробить цього знову, все гаразд. Ніякої шкоди не завдано.
Ґленда Ньюелл прямує додому з «Боба», а її думки зайняті тим, що щойно розповіла подруга. Бідолашна Олівія — Рейлі вдирається до чужих будинків! І все ж її заспокоює, що в інших родинах теж є проблеми. Від цього їй трохи легше сприймати власне становище.
Сама вона страшенно хвилюється за Адама — через його імпульсивність, неспроможність контролювати свою поведінку. Ночами Ґленда майже не спить через тривогу за сина. І непокоїться, що в нього є ген залежності. Він узявся пити з приголомшливим ентузіазмом. Що далі? Думка про всі ті наркотики вганяє її в паніку. Один Бог відає, що принесуть подальші кілька років, — останній уже налякав її достатньо. Іноді вона не знає, чи переживе це.
Кіт останнім часом наче голову в пісок заховав. Чи то не хоче поглянути правді в очі, чи то щиро не бачить нічого поганого в пияцтві в шістнадцять років. Але, зрештою, Кіт не з тих, хто хвилюється. Такий гарний, з цією його напускною самовпевненістю й невимушеною чарівністю, він завжди вважає, що все обернеться на краще. Він каже Ґленді, що вона занадто непокоїться. Можливо, його правда. Але вона — мати. Це її робота — непокоїтись.
Розділ п'ятий
Роберт Пірс саме йде на роботу, коли відчиняє двері й бачить високого темноволосого чоловіка років під сорок і нижчу на зріст жінку з мишачо-сірим волоссям, років на десять молодшу. Обоє добре вдягнені. Перша його думка — що вони збирають якусь допомогу.
А тоді чоловік підносить свій жетон і каже:
— Доброго ранку. Роберт Пірс?
— Так.
— Я детектив Вебб, а це детектив Мун, поліція Ейлесфорда. Ми тут, щоб поговорити про вашу дружину.
Він ніколи раніше не бачив цих двох.
Нащо вони тут зараз? Раптом його серце оглушливо гупає.
— Ви її знайшли? — питає він. Слова лунають придушено.
— Ми можемо увійти, містере Пірсе?
Він киває й відступає вбік, відчиняючи двері ширше, а тоді рішучо зачиняє їх за детективами. Веде їх до вітальні.
— Можливо, нам варто сісти, — пропонує детектив Вебб, коли Роберт невпевнено зупиняється посеред вітальні.
І Роберт одразу ж відчуває, що треба сісти. Він падає в крісло, кров ніби відтікає від голови. У легкому запамороченні дивиться на детективів. Мить настала.
Детективи сідають на диван, спинами до еркера, тримаючись прямо.
— Сьогодні вранці ми знайшли авто вашої дружини.
— Її авто, — насилу вимовляє Роберт. — Де?
— В озері, поблизу Кеннінга.
— Що це означає — в озері? Аманда потрапила в аварію? — Він переводить погляд з одного на другу, і в нього сохне в роті.
— Воно було затоплене неподалік від берега, на глибині метрів п’яти. У салоні були її сумочка й дорожня сумка… А в багажнику знайшли тіло, — тихо додає Вебб.
Роберт відкидається в кріслі, наче з нього вибили дух. Відчуває, як двоє детективів уважно спостерігають за ним. Він знов дивиться на них, боячись спитати.
— Це вона?
— Ми так вважаємо.
Роберт блідне. Він не в змозі говорити. Детектив Вебб нахиляється вперед, і Роберт вперше помічає його очі — проникливі, розумні очі.
— Я знаю, це шокує. Але потрібно, щоб ви поїхали з нами й упізнали тіло.
Роберт киває. Устає, бере піджак, іде за ними слідом на вулицю й сідає на заднє сидіння їхньої машини.
Окружний офіс судово-медичної експертизи розташований у новій невисокій цегляній будівлі. Роберт виходить з машини, очікуючи, що його поведуть до моргу. Уявляє довгу холодну стерильну кімнату з блискучими світлими кахлями, нержавкою сталлю, жорстким світлом і запахом смерті. У нього голова йде обертом, і він знає, що детективи спостерігають за ним. Але замість моргу вони ведуть його до просторої сучасної кімнати очікування зі скляною оглядовою панеллю. Він стає перед склом і дивиться, як відгортають простирадло, щоб відкрити обличчя тіла на сталевій каталці.
— Це ваша дружина? — питає Вебб.
Роберт силує себе поглянути.
— Так, — вимовляє він і заплющує очі.
— Мені шкода, — каже детектив. — Відвеземо вас додому.
Вони мовчки повертаються до машини. Роберт дивиться у вікно, але не бачить вулиць, що проминають повз; бачить лише обличчя дружини — побите, роздуте й позеленіле. Він знає, що відбуватиметься далі. Його допитуватимуть.
Вони під’їжджають до його будинку. Двоє детективів виходять з машини й супроводжують Роберта до дверей.