— Яку роботу ви виконуєте? — цікавиться детектив Мун.
Це трохи спантеличує Роберта, він переносить увагу на неї.
— Я адвокат. — І згадує: — Я… я маю зателефонувати до офісу.
Слідча не зважає на ці його слова.
— Ви можете підтвердити нам, де перебували в ті вихідні — з п’ятниці, двадцять дев’ятого вересня, до понеділка? — питає вона.
— Що?
— Ви можете підтвердити…
— Так, звісно, — каже Роберт. — У п’ятницю я весь день був на роботі, пішов близько п’ятої. Одразу поїхав додому. Я вже все це розповів поліції, коли повідомляв про її зникнення. У вечір п’ятниці сидів удома. У суботу теж був удома, зробив деяку роботу; у неділю їздив грати в гольф із друзями. — І знову нагадує: — Це все має бути у справі.
— Ваша дружина мала родичів окрім вас? — питає детектив Мун.
— Ні. Вона єдина дитина, а її батьки обоє померли. — Він ненадовго замовкає. — Можна й мені поставити запитання?
— Звісно, — каже Вебб.
— Ви маєте якусь ідею, що могло статися? Хто міг це зробити?
— Ще ні, — говорить детектив, — але ми не зупинимося, доки не дізнаємось. Є ще щось, що ви можете нам розповісти?
— Нічого такого на думку не спадає, — промовляє Роберт зі старанно незворушним обличчям.
— Гаразд, — підсумовує Вебб. І, ніби поміркувавши, додає: — Ми хотіли б, щоб команда експертів приїхала й оглянула ваш будинок, якщо ви не проти.
Різким голосом Роберт каже:
— Ви два тижні ігноруєте моє занепокоєння, а тепер хочете обшукати дім? Можете взяти ордер.
— Добре. Так і зробимо, — погоджується Вебб.
Роберт встає. Двоє детективів підводяться й ідуть.
Щойно простеживши, як вони від'їжджають, Роберт замикає парадні двері й швидко підіймається нагору, до свого кабінету. Сідає за стіл і висуває нижню шухляду. Усередині — стос конвертів з манільського паперу. Він знає, що під тими конвертами лежить одноразовий телефон його дружини, про який невідомо поліції. Мить він сидить, дивлячись на конверти зі страхом. Згадує листа в шухляді на кухні, якого отримав того ранку. Хтось був у нього вдома. Якийсь підліток нишпорив у нього в столі. І, певно, бачив мобільний, адже одного дня, коли Роберт висунув шухляду, той лежав просто поверх конвертів. Від подиву він тоді здригнувся на стільці. Знав, що поклав телефон під конверти. Але тепер зрозуміло. Той шмаркач бачив мобільний і перемістив його. А наразі поліція збирається обшукати його будинок. Слід позбутися телефона.
Є невеликий запас часу, перш ніж вони прийдуть з ордером.
Але скільки саме часу?
Він тягнеться по телефон під конвертами, раптом злякавшись, що його там взагалі не виявиться. Але відчуває в руці гладеньку поверхню й дістає його. Дивиться на нього, на цей пристрій, що завдав йому такого болю.
Роберт засуває шухляду й ховає мобільний до кишені. Виглядає у вікно — вулиця внизу безлюдна. Коли розійдеться новина, що знайшли тіло Аманди, на поріг злетяться репортери — і тоді йому нізащо не виплутатись. Треба діяти швидко. Він перевдягається в джинси й футболку, поспішає вниз, хапає куртку та ключі біля вхідних дверей, аж раптом зупиняється, ледь не встигнувши їх відчинити. Що як хтось його побачить? І згодом детективи дізнаються, що він вибіг з дому одразу після їхнього від’їзду?
Хвилину Роберт стоїть нерухомо, розмірковуючи. Вони обшукають усі закапелки. Не можна ховати телефон удома. Які є варіанти? Він іде вглиб будинку й крізь двері кухні виглядає на заднє подвір’я. Це дуже закрите подвір’я. Мабуть, є сенс зарити мобільний на клумбі. Певно ж, у саду не копатимуть. Тіло вже в них.
Він оглядає садове приладдя Аманди у внутрішньому дворику, надягає її робочі рукавички й бере лопатку. Підходить до клумби в глибині саду. Озирається навколо. Єдиний будинок, з якого видно його сад, — це дім Бекі, а Роберт не бачить, щоб та виглядала з вікон чи задніх дверей. Нахиляється й швидко риє маленьку вузьку ямку під кущем, сантиметрів двадцять п’ять завглибшки. Обтирає телефон своєю футболкою, про всяк випадок. Гадає, якщо його знайдуть, можна буде сказати, що, мабуть, Аманда сама його сюди поклала: садівництвом повністю займалася вона. Потім устромляє мобільний глибоко в землю й засипає ямку. А коли завершує, навіть не скажеш, що землю ворушили. Роберт повертає садові інструменти на місце й іде додому.
Проблему вирішено.
Розділ шостий
Рейлі зсутулившись сидить на уроці англійської. Учитель невпинно бубонить, але Рейлі здатен зосередитися лише на тій халепі, у яку втрапив.