— Як ти можеш бути такий упевнений? — питає адвокат.
І раптом Рейлі розуміє, що не впевнений. Але каже:
— Просто знаю.
— Є що-небудь у соцмережах, про що нам варто непокоїтись?
Хлопець червоніє.
— Я ж не повний ідіот.
Адвокат відкидається в кріслі з таким виглядом, наче не згоден. А тоді кидає погляд на обох батьків Рейлі.
— Моя вам порада: сидіть тихо й нічого не робіть. Якщо ніхто не поскаржиться й поліція не постукає до вас у двері, вважайте, що пощастило. Але дозвольте дещо нагадати вам, юначе. — Тут Ґалло нахиляється вперед і знову впивається в Рейлі своїми гострими, пронизливими очима. — Удача завжди вичерпується. Тож настійно раджу негайно облишити кримінальне життя, бо, якщо вас упіймають, вам точно світить колонія.
Рейлі нервово глитає, і на цих словах вони встають, щоб піти.
Дорогою додому Олівія не промовляє ні слова. У її думках суцільний хаос. Вона розлючена на Рейлі й на цю ситуацію. І шкодує проті два анонімні листи. Олівія нікому про них не розповість, але тепер боїться, що листи можуть якимось чином відгукнутися їй. Вона ніби досі чує голос адвоката, який каже: «Це була б велика дурість».
Чому вона просто не залишила все як є? Ось що виходить, коли намагаєшся поводитися пристойно, чинити правильно в божевільному цинічному світі, якому нахчати на етику. Хіба погано вибачитися? Натомість ідеться наче лише про те, як не пійматися, як вийти сухим з води. Олівії не дуже сподобався той адвокат, але вона боїться, що він знає свою справу. Вона така наївна поряд з ним.
Олівія не може не хвилюватися, чого навчить ця історія сина. Можливо, думка про в’язницю добряче налякає його — і це добре, вона це приймає. Хоч Рейлі, напевно, не такий наляканий, як вона. Та Олівія хотіла б, щоб син зрозумів, чому його вчинок є неприйнятним, а не лише боявся можливих наслідків. Як, злиться вона, навчити дитину відрізняти правду від кривди, коли стільки людей при владі регулярно поводяться так гидко? «Що, в біса, коїться з Америкою в наш час?»
Карміна повечеряла на самоті курячою грудкою із салатом — за кухонним столом, рішуче вимкнувши телевізор. Вона має певні стандарти. Дотримується звичаю готувати собі вечерю, хоч у деякі дні дивується, нащо цей клопіт. Вона має кулінарні книжки, які славлять радощі приготування їжі на одного, ось тільки їй це радощів не приносить. Карміна любила готувати для чоловіка й дітей. Але її чоловік помер, а всі діти тепер живуть власним насиченим життям.
Вона встановила для себе новий звичай — вечірню прогулянку районом. Такі звичаї надають ладу її порожнім дням. Вечірня прогулянка — водночас і фізична розминка, і спосіб задовольнити її природну цікавість щодо сусідів. Ноги несуть Карміну вздовж Фінч-стріт, далі поворот на Сперроу, а потім знов на її вулицю. Довгий квартал і гарна прогулянка. Вона продовжить гуляти, доки дозволяє погода, милуючись доглянутими будинками, зазираючи в тепло освітлені вікна. Сьогодні, крокуючи, Карміна думає про вторгнення і про той лист. Поки що вона обговорювала це лише з сусідкою Зої Путілло. Наразі Зої єдина, з ким вона подружилася. Карміна ще не визначалась остаточно, чи забути про все, чи спробувати відшукати того, хто вдерся до неї додому. Частина її відчуває природний жаль до матері, яка написала листа. Але інша частина почувається злегка обуреною й хоче щось із цим зробити.
Повертаючи на свою вулицю, Карміна наближається до яскраво освітленого будинку. Через передній газон і крізь великі вікна вона бачить вітальню, де зібралася маленька компанія жінок. Вони жваво розмовляють і сміються з винними келихами в руках. Лише тоді Карміна помічає іншу жінку з книжкою в руці, яка швидко наближається, повертає на під’їзну дорогу до будинку і дзвонить у двері. Карміна коротко чує приглушені голоси, доки відчиняються двері й впускають прибулицю, а потім цей звук різко переривається.
Книжковий клуб, усвідомлює Карміна з уколом туги й на мить зупиняється. Туги, до якої примішується краплинка обурення. Тутешні люди повелися не надто приязно.
Розділ сьомий
Поспішаючи до книжкового клубу, Олівія мало не забуває книжку, але хапає її, прямуючи до дверей. Зазвичай вона чекає на збори клубу з нетерпінням, але сьогодні підозрює, що надто засмучена через Рейлі, щоб чомусь радіти. Після візиту до адвоката вечеря пройшла натягнуто.
Вона прямує до будинку Сюзанни Гелперн на Фінч-стріт. Книжковий клуб став місцем зборів для місцевих жінок, знайомих між собою через школу, спорт та інші районні заходи. Тут є;кілька постійних відвідувачок. Усі вони по черзі влаштовують збори в себе вдома.