Усі спантеличено дивляться на неї.
— Особливо, — додає Олівія, — якби ніколи не знайшли її машину в озері. Імовірно, вбивство зійшло б йому з рук.
— Не впевнена, що мені подобається хід твоїх думок, — каже Сюзанна.
Бекі кидає ображений погляд на Олівію й заявляє:
— Для протоколу: я не вважаю, що це зробив її чоловік.
Сюзанна встає й починає наповнювати всім келихи. Помітно, що вона тремтить.
— Боже, пам’ятаєте, яка вона була шикарна? Пам’ятаєте торішній пікнік? Тоді вперше хтось із нас добре її роздивився. Вона всіх чоловіків обкрутила навколо свого мізинчика.
— Пам’ятаю, — каже Бекі. — Вона була надто зайнята, зачаровуючи всіх, щоб допомогти прибрати.
— Може, вона мала переслідувача чи ще когось, — розмірковує Ґленда. — Така жінка…
— Вона була така вертихвістка. Не знаю, як її чоловік із цим мирився, — нарікає Зої.
Вона теж була на пікніку, пригадує Олівія, обводячи поглядом кімнату. Вони всі там були.
— Може, у цьому й проблема. Може, він приревнував її та вбив, — підсумовує Жаннетт.
Усі ніяково перезираються.
Зої різко змінює тему.
— Хто-небудь з вас чув про проникнення в будинки й анонімні листи?
Олівія відчуває, як стискається шлунок, і намагається не дивитися на Ґленду.
Чорт.
Справді нетреба було писати ті листи. Вона тягнеться по свій келих на кавовому столику.
— Які проникнення? Які анонімні листи? — питає Сюзанна.
— Я чула про це від Карміни Торрес, — каже Зої. — Це моя нова сусідка. Вона розповіла мені, що сьогодні вранці отримала анонімного листа від жінки, яка писала, що її син удерся до її будинку і що їй дуже шкода. — І додає: — Листа підкинули крізь поштову щілину вночі.
— Серйозно? — перепитує Жаннетт. — Я нічого про це не чула.
Зої киває.
— Вона постукала до мене спитати, чи я теж такого отримала, але ні.
— Щось зникло? — цікавиться Сюзанна.
— Вона гадає, що ні. Сказала, що добре оглянула дім, але начебто все на місці, — розповідає далі Зої.
Олівія насмілюється мигцем глянути на Ґленду, і між ними проминає спалах розуміння. Доведеться поговорити з нею після книжкового клубу. Вона не говорила Ґленді про листи.
— До кого ще проникли? — не вгаває Сюзанна. — Я нічого не чула.
— Не знаю, — каже Зої. — У листі сказано, що були й інші. Карміна показувала його мені — я читала.
Олівія відчуває легку нудоту й відставляє келих вина.
Не цього вона хотіла, аж ніяк не цього. Лише перепросити. Вона не хотіла, щоб інші читали листа! Не хотіла, щоб хтось намагався дізнатися, від кого він! І точно не хотіла, щоб люди про це пліткували. Треба було залишити все як є. Як вона могла вчинити таку дурість? Правду казав адвокат — лише воду збаламутила.
— Бачили б ви того листа! — вигукує Зої. — Бідолашна жінка, яка його написала. Очевидно, її син влазив у чужі комп’ютери, й уявіть собі — навіть розсилав хуліганські листи з чужих електронних адрес!
— Ні! — жахається Сюзанна.
— Про що в них? — питає Жаннетт, обурена й зацікавлена рівною мірою.
— Невідомо, — знизує плечима Зої. — Карміна стверджує, що у своєму комп’ютері нічого не знайшла. Певно, це було в якомусь іншому будинку.
— Як на мене, це якась підліткова дурість, а мати робить шляхетний вчинок, вибачаючись, — категоричним тоном каже Ґленда. — Таке може статися з будь-ким з нас, у кого є діти. Ви ж знаєте, що таке підлітки.
Олівія помічає кілька сумних, співчутливих кивків від деяких жінок. Цієї миті вона відчуває палку вдячність до Ґленди, але старанно не показує цього.
— Я, мабуть, уважніше перевірятиму двері й вікна, — говорить Сюзанна. — Не завжди замикаю їх уночі.
— Так моторошно думати, що хтось ходить твоїм будинком і нишпорить у твоєму комп’ютері, доки тебе немає, — бурмоче Жаннетт. — І, якщо подумати, якби ця Карміна не отримала того листа, то навіть не дізналася би про це.
На хвилину западає тиша — здається, кожна розмірковує над цим.
— Можливо, до когось із нас проникали, — каже Зої.
— Але тоді ми отримали б листа, — не погоджується Сюзанна.
— Необов’язково, — наполягає Зої. — Що як хлопець розповів лише про кілька будинків і не до кінця зізнався матері, чим займається? Так вважає Карміна. А раптом цей малий проникнув до багатьох домівок, а люди про це й не знають? Можливо, нам усім варто непокоїтись.