Чоловік показує жетон.
— Я детектив Вебб, а це детектив Мун. Ми розслідуємо вбивство Аманди Пірс, яка мешкала через вулицю від вас. Хотіли б поставити вам кілька запитань.
— Гаразд, — каже вона, трохи нервуючись.
— Ваше ім’я?
— Жаннетт Борот.
— Як добре ви знаєте Роберта й Аманду Пірс? — питає Вебб.
— Зовсім не знаю, чесно. Лише в обличчя, — відповідає Жаннетт. — Вони переїхали сюди трохи більше як рік тому. Здебільшого жили закрито.
— Ви колись бачили, як вони сварилися, чи чули їхні сварки?
Вона хитає головою.
— Бачили колись синці в Аманди Пірс, може, підбите око?
— Ні, нічого такого, — каже Жаннетт.
— Ви часом не помітили, як Роберт Пірс приходив чи йшов кудись двадцять дев’ятого вересня, того вихідного, коли зникла його дружина?
Вона взагалі не пам’ятає, щоб бачила Роберта тими днями.
— Ні.
— Ви колись бачили, як ще хтось приходив до будинку чи залишав його? — питає Мун.
Жаннетт мусить відповідати.
Однак не хоче.
Нервово кусає губу й промовляє:
— Не хочу нікому завдати шкоди.
— Ви не завдаєте шкоди, місіс Борот, — запевняє її детектив Вебб тихим, але твердим голосом. — Ви співпрацюєте з поліційним розслідуванням, і якщо щось знаєте, то мусите поділитися з нами.
Вона зітхає й зізнається:
— Так, я декого бачила. їхню сусідку з будинку поряд, Бекі Гарріс. Бачила, як вона виходила з їхніх парадних дверей посеред ночі. Я саме встала випити склянку молока — іноді мені важко заснути — і випадково визирнула з вікна. І побачила її.
— Коли це було? — питає Вебб.
Жаннетт не хоче відповідати, але вибору справді не має.
— Пізно ввечері тієї суботи, коли зникла Аманда.
Детективи переглядаються.
— Ви абсолютно впевнені щодо дати? — уточнює Вебб.
— Так, — жалісно говорить вона. — Упевнена. Бо до вівторка вже пішла чутка, що Аманда не повернулася додому й її оголосили зниклою. — І додає: — Чоловік Бекі багато подорожує у справах. Гадаю, на тих вихідних його не було. Діти в коледжі.
— Дякую вам, — каже Вебб. — Ви дуже допомогли.
З важким серцем вона дивиться на нього.
— Я ніколи б нічого не сказала, якби ви були не з поліції. Ви ж не розповісте їй, звідки про це дізналися, ні? Ми ж сусідки.
Детектив киває їй на прощання й розвертається, щоб піти, але на запитання не відповідає.
Жаннетт відступає в дім і зачиняє двері, насупившись. Вона нікому не розповідала проте, що бачила. Якщо Бекі хоче зраджувати чоловіка, то її особиста справа. Але поліція — це інше.
їм треба говорити правду.
Вона пригадує Аманду на місцевому пікніку, з її великими, широко розплющеними очима й ідеальною шкірою, як вона відкидала волосся назад, коли сміялася, заворожуючи всіх присутніх чоловіків. Пригадує й Роберта, так само вродливого, але той тихо спостерігав за дружиною. Він міг підкорити будь-яку жінку, яку хотів — якщо хотів.
То що він знайшов у Бекі Гарріс?
Рейлі відчиняє шафку після останнього уроку. Він лише хоче взяти свої речі й піти додому. Паскудний видався день. Він завалив тест з математики. Усміхнувся гарненькій дівчинці, а та глянула просто крізь нього, наче його й не було. І все це — частина його паскудного життя.
— Привіт, — каже Марк, раптом з’являючись у нього за спиною.
— Привіт, — бурчить Рейлі без ентузіазму.
Марк нахиляється ближче й питає:
— Де був учора після школи?
Рейлі озирається через плече, переконуючись, що ніхто не слухає.
— Мама забрала мене — треба було їхати до адвоката.
— Щось надто швидко, — дивується Марк. — То що він каже?
— Каже, якщо мене колись упіймають, я потраплю до колонії, — тихим голосом відповідає Рейлі.
— І все?
— Достатньо.
Марк фиркає.
— І скільки твої батьки за це заплатили?
— Не знаю, і це не смішно, Марку. — Він дивиться другу в очі й промовляє: — Я зав’язав. Більше не збираюся цього робити. Якийсь час це було весело, але я не хочу до в’язниці.
— Звісно, розумію, — каже Марк.
— І що це має означати?
— Нічого.
— Мені пора, — кидає Рейлі.
Коли лунає стукіт у двері, Бекі мало не вистрибує зі шкіри. Стоїть на кухні, напруживши плечі, і чекає на них.
Відчиняє двері й бачить двох детективів. З вікна вони здавалися звичайними людьми. Зблизька ж видаються більш загрозливими. Вона нервово глитає, коли ті представляються.
— Ваше ім’я? — питає детектив Вебб.