Выбрать главу

Роберт вигинає догори кутики губ і поглядає на неї, схиливши голову. 

— Ходи сюди, — кличе він, і вона йде. Підходить до паркана, до нього, як колись. 

— Бекі, — промовляє він, коли вона близько. їхні обличчя розділяє не більше тридцяти сантиметрів. — Я скучив за тобою. 

Вона заплющує очі, наче не хоче на нього дивитися. Чому? Вважає, що він убивця? Роберт бачить, як з кутика її ока котиться сльоза. 

— Усе гаразд? — м’яко питає він. 

Її очі розплющуються, Бекі хитає головою. 

— Ні, — каже вона придушеним голосом. 

Він чекає. 

— Вони вважають, що ти вбив Аманду, — говорить вона пошепки. 

Це зрозуміло. Робертхоче знати, що Бекі сама думає. 

— Знаю. Але я її не вбивав, Бекі. Ти це знаєш, так? 

— Авжеж! Я знаю, що не вбивав! — Вона схвильована, майже сердита за нього. — Ти на таке не здатен. Я їм казала. — Бекі супиться. — Та не думаю, що вони мені повірили. 

— 0, ну, знаєш, це ж копи, — каже він. — Завжди вважають, що це зробив чоловік. 

— Вони в курсі про нас. 

Від того, як вона промовляє «нас», Роберту хочеться скривитись, але він старанно цього не показує.

— Знаю. 

— Мені шкода. Я мусила їм розповісти. 

— Усе гаразд. Я теж їм розповів. Усе гаразд, Бекі. 

— Я б нічого не казала, але вони вже знали. 

— Що? 

— Хтось бачив, як я виходила від тебе посеред ночі тими вихідними, коли зникла Аманда. 

— Хто? — він гостріше зосереджує увагу на Бекі. Хто стежив за його будинком посеред ночі? Роберт гадав, це Бекі розбовкала поліції про їхній зв’язок. 

— Не знаю, детективи мені не кажуть. — Її обличчя в плямах від нещодавніх сліз і в зморшках від тривоги. — Боюся, це вийде назовні. — Її голос тремтить. — Гадаю, у тебе в спальні залишились мої відбитки. У мене брали відбитки в поліції. Не знаю, що сказати чоловікові. 

Бекі благально дивиться на нього, наче він здатний владнати цю проблему за неї. Пірс нічим не може допомогти. Він майже не звертає на неї уваги — питає себе, хто бачив, як вона виходила з його дому вночі. 

— Що як поліція поговорить з ним? — вона кліпає великими мокрими очима. 

«Це твої проблеми», — думає він. 

— Бекі, що саме ти сказала детективам? 

— Лише те, що ми іноді випивали, говорили через паркан, що спали разом тоді, у серпні, коли Аманди не було, і ще раз у ніч суботи, коли вона зникла. І що ти ніяк не міг зашкодити їй. 

Роберт обнадійливо киває. 

— Ти говорила їм про мої підозри, що Аманда крутить роман? 

— Ні, авжеж, ні. Я не дурна. 

— Добре. І не говори. Бо це неправда. Не знаю, чому я це сказав. 

— О. 

Здається, Бекі спантеличена. Він хоче, щоб вона точно зрозуміла. 

— Я ніколи не вважав, що Аманда зустрічається з кимось іншим. До вечора неділі, коли поговорив з Керолайн. Ти ж зрозуміла, так? Запам’ятаєш це? — Може, він навіть трохи лякає її зараз. От і добре. 

— Звісно, — каже вона. 

Пірс киває, більше не всміхаючись своєю кривою усмішкою. 

— Бережи себе, Бекі. 

Розділ чотирнадцятий

Цього дня Олівія працює в кабінеті нагорі, коли чує дзвінок у двері. Вона питає себе, чи це детективи з розширеним списком запитань. І поспішає вниз до парадних дверей. Але на порозі не двоє детективів — там жінка, якої вона ніколи не бачила. Десь близько шістдесяти років, пишної статури. Її обличчя у зморшках, біляве волосся охайне, на губах світла помада. 

Роздратована вторгненням, Олівія вже ладна чемно сказати «ні, дякую» й зачинити двері, коли жінка промовляє: 

— Я не намагаюся нічого продати. — І тепло всміхається. 

Олівія вагається. 

— Мене звати Карміна, — представляється жінка приязним тоном. 

Ім’я звучить знайомо, та Олівія не пригадує звідки. — Так? 

— Даруйте, що турбую, але я щойно переїхала й нещодавно до мого будинку вдерлися. Я обходжу район і попереджаю людей пильнувати. 

Серце Олівії миттєво починає гучно тьохкати. 

— Це жахливо, — каже вона, силячись надати обличчю доречно співчутливого виразу. — Багато забрали? 

— Ні, нічого не забрали. 

— 0, це добре. Тоді ніякої шкоди не завдано. 

Олівії хочеться грюкнути дверима перед обличчям цієї жінки, та вона не насмілюється бути грубою до неї. 

— Я б не сказала, що ніякої шкоди, — заперечує Карміна. — Той малий нишпорив у мене вдома. І не лише в мене — очевидно, він вдирався й до інших будинків і зламував чужі комп’ютери.