— Які повідомлення? — тупо питає Рейлі, намагаючись виграти час. Але знає, що спалився. Повідомлення достобіса чіткі. Як Марк міг так затупити? Він знову дивиться на телефон — це легше, ніж поглянути матері в обличчя.
Вчора лазив до когось у хату? Знайшов щось цікаве?
Рейлі починає панікувати. Його мозок не здатен так швидко вигадати щось, що задовольнить матір. І все, що спадає на думку, це відчайдушне:
— Це не те, чим здається!
— О, приємно чути, — з граничним сарказмом у голосі каже мати. — Бо здається, що ти незаконно проникнув на чужу територію!
Він бачить лазівку.
— Це не так. Я не крав.
Вона кидає на нього розлючений погляд і вимагає: — Краще розкажи мені все, Рейлі. Без дурні.
Хлопець знає, що самими запереченнями не відбудеться. Він упіймався, як миша в мишоловку, і може тепер лише мінімізувати шкоду.
— Я справді проникнув до чужого будинку, але не крав. Радше… роздивлявся навколо, — бурмоче він.
— Ти справді вчора ввечері проник до чужого будинку? — із жахом питає мати. — Повірити не можу! Рейлі, про що ти думав? — Вона скидає руки. — Нащо ти взагалі це зробив?
Рейлі безмовно сидить на ліжку, бо не знає, як пояснити. Він це робить, бо це приємно, захопливо. Йому подобається проникати до чужих осель і зламувати чужі комп’ютери. Він не сміє сказати це їй. Раділа б, що син не вживає наркотиків.
— Чий це був будинок? — наполегливо питає матір.
Його розум стискається. Він не в змозі відповісти. Якщо скаже, у кого вдома побував учора, вона зовсім оскаженіє. Йому несила думати, які можуть бути наслідки.
— Не знаю, — бреше хлопець.
— Гаразд, де це було?
— Не пригадую. А яка різниця? Я нічого не взяв! Вони навіть не знатимуть, що я там був.
Мати нахиляється до нього й каже:
— О, вони ще і як знатимуть.
Він зі страхом дивиться на неї.
— Що ти маєш на увазі?
— Ти зараз одягнешся, потім покажеш мені, до якого будинку вдерся, а відтак постукаєш у двері й перепросиш.
— Я не можу, — ледь не плаче він.
— Можеш і зробиш, — говорить вона. — Хочеш ти цього чи ні.
Він укривається потом.
— Мамо, я не можу. Будь ласка, не змушуй мене.
Вона суворо зиркає на сина.
— Чого ще ти мені не розповідаєш?
Але цієї миті він чує, як відчиняються парадні двері і його батько, насвистуючи, впускає ключі на стіл у передпокої. Серце Рейлі шалено б’ється, і йому стає трохи зле. Матір він ще в змозі витримати, але батько — нестерпно думати, як відреагує батько. Він цього не передбачив. І гадки не мав, що його впіймають. Чортів Марк.
— Ану вставай, — командує мати, остаточно зриваючи з нього ковдру. — Поговоримо з батьком.
І Рейлі в піжамі простує сходами вниз, весь у поту. Коли вони входять на кухню, батько здивовано підіймає на них очі. З виразу їхніх облич він ясно розуміє, що щось сталося.
Насвистування різко обривається.
— Що відбувається? — питає батько.
— Мабуть, нам усім краще сісти, — каже мати, висуваючи стілець з-під кухонного столу. — Рейлі має дещо розповісти, і тобі це не сподобається.
Усі сідають. Скрегіт стільців по підлозі дряпає натягнуті нерви Рейлі, наче гвіздок — письмову дошку.
Він має зізнатися. Це зрозуміло. Але необов’язково розповідати їм усе. Він уже не такий сонний, тепер думається краще.
— Тату, мені дуже шкода, і я знаю, що вчинив неправильно, — починає син. Голос тремтить, і він думає, що це добрий початок. Але батькові брови вже насуплені, і Рейлі боїться. Він вагається.
— Що ти, в біса, накоїв, Рейлі? — сердиться батько.
Хлопець дивиться на батька, але слова не приходять. На мить він почувається цілковито паралізованим.
— Він вдерся до чужого будинку, — нарешті каже мати.
— Що?
Потрясіння й лють у голосі батька ні з чим не сплутати. Рейлі швидко відводить очі й дивиться в підлогу.
— Я не вдерся, — промовляє він. — Я проникнув.
— Нащо ти, в біса, це зробив? — питає батько.
Рейлі знизує плечима, але не відповідає. І далі втуплюється в підлогу.
— Коли?
Мати штурхає сина рукою в плече.
— Рейлі?
Той нарешті підіймає голову й дивиться на батька.
— Учора ввечері.
Батько сидить, роззявивши рота.
— Тобто, доки в нас вечеряли друзі, а ти мав бути в кіно, насправді ти проникнув до чужого будинку? — голос набирає гучності, і під кінець батько вже кричить.