Нарешті вона з’являється, розгублена, і прямує до столика. Ґленда навмисно обрала столик, за яким їх не підслухають. Вочевидь, це не завадить.
Олівія сідає. Вона помітно засмучена.
— Що сталося? — питає Ґленда.
— Ти маєш пообіцяти мені, що нікому не розкажеш те, що я тобі зараз розповім, — нервово говорить Олівія. — Навіть Кіту.
Ґленда випрямляється.
— Авжеж. Обіцяю. Я й так багато чого не розповідаю Кіту. То що сталося?
Олівія понижує голос і каже:
— Здається, Бекі Гарріс вважає, що в Пола був роман з Амандою.
Наче електричний струм пробігає уздовж хребта Ґленди. Вона з тривогою дивиться на Олівію.
— Чого б їй так думати?
Доки Олівія пояснює, Ґленда намагається осмислити все, що чує про недавню розмову Олівії з Бекі. Але важко приміряти це на чоловіка, якого вона знає роками.
— Пол не став би тебе зраджувати, — заперечує Ґленда. — Я просто в це не вірю.
— Я теж, — каже Олівія, і її голос бринить від емоцій. — Але чому Пол не розповідає про це мені? Чому не зізнається, що говорив з Амандою? Чому мовчить про те, що вважає, ніби в Ларрі був з нею роман? Чому приховує, що його допитувала поліція?
Ґленда чує, як у голосі Олівії наростає істерика.
— Не знаю, — неспокійно каже вона.
— Я гадала, у нас міцний шлюб. Ми чесні між собою. Повірити не можу, що він приховував це від мене.
— Якщо Пол розповів поліції, що, на його думку, Ларрі спав з Амандою, а він її відраджував, я йому вірю, — твердо промовляє Ґленда. — Гадаю, імовірніше, Ларрі зраджував Бекі, ніж Пол зраджував тебе, так?
Олівія киває.
Здається, для неї полегшення чути це від когось іншого.
— Власне, я, мабуть, і не мала тобі розповідати, але…
— Що?
— Бекі зізналася мені, що спала з Робертом Пірсом. До зникнення Аманди.
Ось тепер Ґленда щиро приголомшена — цього вона точно не очікувала.
Нарешті вона каже:
— Ну, ну. Ось бачиш. У тому шлюбі, очевидно, проблеми є. — Атоді схвильовано нахиляється через стіл. — Послухай, Олівіє. Ти ж не хочеш, щоб поліція вважала, ніби Пол зустрічався з Амандою. Тоді він може стати підозрюваним в убивстві. Тобі цього не треба. Не треба, щоб вони нишпорили у твоєму житті.
— Надто пізно, — жаліється Олівія. — Гадаю, Пол уже підозрюваний. Гадаю, Бекі вже розповіла їм про свої підозри щодо Пола й Аманди.
Ґленда швидко каже:
— Що ж, ти маєш подбати про те, щоб вони негайно облишили цю ідею. Скажи детективам, що Пол був з тобою всі вихідні.
— Авжеж, він і був зі мною всі вихідні.
— Ну, тоді гаразд.
Олівія з явною напругою промовляє:
— Я маю поговорити з Полом сьогодні, коли він прийде додому. Спитаю, чому він мені про все це не розповів. І спитаю прямо, чи правду сказав він поліції.
Ґленда киває.
— Дай мені знати, що він скаже.
І тут помічає, що Олівія придивляється до неї пильніше, ніби вперше бачить, яка вона втомлена. Ґленда знає, що в неї під очима темні кола, — вранці розглядала себе в дзеркалі.
— А твої справи як? — питає Олівія.
— Так собі, — зізнається Ґленда. — Здається, Адам ненавидить свого батька.
— Чому?
— Не знаю. — Ґленда відводить очі. — Постійно чубляться. Припускаю, для хлопців-підлітків нормально сваритися з татами. їм треба відокремлюватись, відстоювати своє… — Вона робить паузу. — Зауваж, останнім часом я теж йому не дуже подобаюсь.
Коли подруги прощаються, Ґленда йде додому, обмірковуючи те, що розповіла їй Олівія. Авжеж, Пол не став би зраджувати дружину. Вона знає їх шістнадцять років. Але їй тривожно. Ґленда пам’ятає, якою була Аманда того єдиного разу, коли вона по-справжньому її бачила, — на торішньому пікніку.
Був теплий сонячний вересневий день. Аманда вбралася в короткий жовтий сарафан, що відкривав її гладенькі засмаглі ноги. Нігті на ногах були ідеально пофарбовані, і на ній були босоніжки на високих підборах.
Ґленда й Олівія припинили носити короткі сарафани дуже давно. Тепер вони носили капрі й босоніжки на пласкій підошві й обговорювали, як дати раду венам на ногах. Але Аманда була молода, вродлива й ніколи не народжувала, тож її ноги були ідеальні, як і все решта. Зараз же Ґленда пригадує, як вона нахилялася вперед, буденно демонструючи краєчок пружних грудей і мережаного бюстгальтера щоразу, як говорила до Кіта, Пола, Ларрі чи будь-кого з присутніх чоловіків.
Чи звертала вона того дня особливу увагу на когось із них? Ґленді так не здалося. Але всі чоловіки виставляли себе дурнями. Аманда фліртувала з кожним, оточуючи себе свитою, мов південна аристократка, доки її власний чоловік сидів осторонь, говорив мало, попивав пиво й поблажливо спостерігав за нею. Періодично Аманда оберталася до свого вродливого мовчазного чоловіка й стискала його долоню у своїй, немов визнаючи, що належить йому. Тоді Ґленді здалося, що Роберт пишається дружиною. Але зараз вона гадає — чи було так насправді? Чи він був ображений на неї, на ту увагу, яку Аманда отримувала й яку приділяла кожному, окрім нього? Може, він сердився і ревнував, але приховував це? Чи боявся він, що вона може бути невірною?