Вона пригадує ті вихідні. А тоді каже:
— Ні, тієї п’ятниці ти їздив до тітки, пам’ятаєш?
Він застигає.
— Чорт. Твоя правда. Я й забув.
— Ти зателефонував мені з офісу й сказав, що вважаєш за краще відвідати її.
— Так, — визнає Пол. — Трясця.
Олівія пам’ятає той вечір. Пол поїхав до своєї тітки, а вона зосталась удома й дивилася кіно сама.
— Тобі краще розповісти їм, — схвильовано каже Олівія.
Він киває.
— Розповім. Напевно, вони захочуть спитати й тебе також.
— Спитати мене?
— Де я був на тих вихідних.
— Чому так важливо, де ти був? — дивується Олівія, засмучена цією ситуацією. — У тебе не було зв’язку з Амандою. У Ларрі був.
Пол фиркає.
— Не думаю, що поліція знає, кому вірити. — За мить він каже: — То ми квити?
— Ти про що?
— Ну, знаєш, ти не розповіла мені про ті листи…
Вона зовсім забула про ті листи.
Усе, що відбувалось останнім часом, геть витіснило їх з її голови. Олівія підходить до чоловіка, кладе руки йому на груди.
— Так.
Відчуває запах скотчу в його подиху.
— Коли, ти казала, Рейлі повертається додому? — питає він, обвиваючи її руками й цілуючи.
— Ще не скоро, — каже Олівія. — Чому б тобі не налити мені випити? — І, доки він наливає, розмірковує: — Ти ж не думаєш, що Ларрі міг бути причетний до…
— Ні, звісно, ні, — запевняє Пол.
Розділ двадцятий
Увечері в п’ятницю Бекі неспокійно блукає будинком, чекаючи на повернення Ларрі з роботи. Зважаючи, як усе склалося вчора, він може бути не в гуморі, коли прийде додому. Він попереджав, що, можливо, спізниться, — завжди має багато надолужувати після відрядження.
Вночі вона спала в гостьовій кімнаті. Бекі не знає, як вони удвох переживуть це. Можливо, ніяк. Можливо, їхньому шлюбу кінець і лишається знайти спосіб сказати про це дітям та визначитися з розділом майна. Попри стійкі заперечення перед Олівією, вона багато часу проводить у сумнівах: чи можливо, що твердження Ларрі, буцімто між ним й Амандою не було нічого суттєвого, — правда.
День видався довгий — увесь тиждень був довгий, відколи знайшли тіло Аманди Пірс, — і Вебб це відчуває. Очі пече, кінцівки втомлені. Він розчарований відсутністю просування у справі. Однак картина починає вимальовуватись. Закінчивши з Полом Шарпом, вони поговорили з іншими людьми з «Феншоу Фарма-сьютікалз» і склали чіткіше уявлення про те, ким була Аманда Пірс. Вебб питав себе, наскільки чутки про неї правдиві. Але ж Ларрі Гарріс визнав інцидент у його кабінеті. Тож принаймні деякі з них були правдою.
І зараз Мун везе їх назад з курортного готелю «Дірфілдз», де Гарріс відвідував конференцію на вихідних, коли було вбито Аманду Пірс. Вебб дивиться у вікно на вечірній краєвид, обмірковуючи те, що вони дізналися.
Ларрі Гарріс точно був на конференції з вечора п’ятниці до середини неділі. Багато людей серед персоналу готелю це підтвердили. Він заселився у п’ятницю о третій дня. Але після того — провал. Бармени й офіціанти пам’ятали його, але жоден не пригадував напевне, чи бачив Гарріса на бенкеті до дев’ятої вечора. Усі погодилися, що він одним з останніх покинув захід і рушив до себе в номер близько одинадцятої. Не було вечері як такої, де хтось міг його запам’ятати, — лише випивка й товчія в бальній залі. Гарріс міг прийти на бенкет із запізненням, і це давало йому кілька годин, щоб зустріти — і, можливо, убити — Аманду Пірс. А найпаскудніше те, що її машину затопили в озері неподалік від готелю.
Події решти вихідних начебто вдалося відновити. Гарріс реєструвався на різні засідання, і його бачили там упродовж двох днів. Але ж є цей дражливий інтервал у п’ятницю.
Вебб указує пальцем:
— Поверни тут.
Мун звертає з автостради й виїжджає на гравійну дорогу. Уже майже темно. День був похмурий, сирий, але в машині тепло й затишно.
Детективи повертаються на місце, де було знайдене тіло Аманди. Вебб планував це, відколи вони поїхали з готелю. Мун веде машину трохи зашвидко для гравійної дороги.
— Сповільнися. Швидкість можемо вирахувати пізніше, — каже їй Вебб.
Вона відпускає педаль газу.
Дорога темна й в’юнка. Фари автівки вихоплюють повороти на шляху; обабіч височать дерева. Деякі вже майже безлисті — погода змінилась, і здається, що минуло більше, ніж кілька днів, відколи затоплене авто підняли з холодного озера.
— Ти впевнений, що зможеш упізнати те місце в пітьмі? — питає Мун, їдучи повільніше. — Я от не впевнена. Я міська дівчинка.