— Сподіваюся, що зможу, — відповідає Вебб, пильно вдивляючись у темний краєвид за лобовим склом. — Здається, ми наближаємось. Пригальмуй.
Вона скидає швидкість на повороті, а він каже:
— Ось. Гадаю, це тут. Зупиняй.
Вебб упізнає поворот на дорозі, схил, що веде до пляжу, край озера. Мун гальмує й зупиняє машину. Глушить мотор. Вебб поглядає на годинник, що блищить у темряві.
— Двадцять хвилин.
Мун дивиться на нього, киває.
— Час мінімальний.
Мить вони сидять у тиші, а потім виходять з теплої автівки в холод ночі. Вебб стоїть біля дверцят машини, збираючись із думками, пригадує ранок минулого понеділка, коли вони зробили свою моторошну знахідку.
— Де знаряддя вбивства? — питає себе Вебб.
Він спускається до краю води й дивиться поверх озера. З-за темних хмар з’являється півмісяць, різкий та яскравий. Вебб намагається уявити, що тут відбувалося. Хто опустив вікна? Хто б це не зробив, він був у рукавичках, адже на віконних кнопках відбитків не знайшли, окрім відбитків самої Аманди. Хто запхав її тіло до багажника, вивів машину на схил і загнав у воду?
Вебб вважає, що вбивця, цілком імовірно, один з тих, кого вони вже зустрічали. Він обертається до Мун — її очі світяться в пітьмі.
— Хто б її не вбив, він розраховував, що її авто — і тіло — взагалі ніколи не знайдуть, — промовляє Вебб. Він знову дивиться через темне озеро. — Усі гадали, що вона покинула свого чоловіка. А вирок без тіла ухвалити дуже важко.
Він знову поглядає на Мун.
— Певно, хтось зараз нервується. Для когось усе пішло не за планом.
Незабаром по дев’ятій вечора Бекі чує, як відчиняються двері внизу. Вона нагорі в ліжку. Підіймає голову, прислухаючись. Утомившись чекати на Ларрі, вона повечеряла й пішла з книжкою нагору. І зараз слухає, як він блукає. За кілька хвилин Бекі відкладає книжку, натягує халат і виходить зі спальні.
Зупиняється нагорі сходів, побачивши, що чоловік стоїть унизу й дивиться на неї. їхні очі зустрічаються, але якусь мить обоє мовчать.
А тоді вона питає:
— Де ти був?
Навряд чи він так надовго затримався в офісі.
Він не відповідає. Нарешті каже:
— Нам треба поговорити.
Бекі повільно спускається сходами.
Ларрі різко кидає:
— Мені треба випити.
Простує до бару у вітальні й наливає собі добрячу порцію бурбону.
— Можеш мені також налити, — говорить Бекі.
Підходить до нього, і він подає їй келих. Кожен робить ковток. У її думках вирує все, що він може зараз сказати.
Бекі питає себе, як мав почуватися Ларрі, коли зникла Аманда — а потім знайшли її тіло. Чи непокоївся він, що поліція дізнається про їхні стосунки? Як вона сама хвилювалася, що вони дізнаються про неї та Роберта?
Ларрі заспокійливо поглядає на дружину.
— Я ніяк не причетний до того, що сталося з Амандою. І ти це знаєш.
— Невже? — питає вона.
Він відверто приголомшений.
— Ти ж не можеш серйозно вважати… — Ларрі дивиться на неї, наче не може дібрати слів.
— Я не знаю, як мені вважати, — холодно каже Бекі. — І якщо я не до кінця тобі вірю, що, по-твоєму, думає поліція?
І, стоячи перед цим чоловіком, з яким одружена двадцять три роки, вона вперше дозволяє собі по-справжньому замислитись, чи міг Ларрі вбити Аманду Пірс. Від цього її пробирає мороз.
— Ти ж це не серйозно! — І тут він сміється — коротким удаваним сміхом. — О, я розумію. Ми вже обговорюємо розлучення, так? Відчула, що маєш чим на мене натиснути, і хочеш скористатися цим.
Вона не думала про це під таким кутом, але зараз, коли він це озвучив, вона бачить можливості. Насправді Бекі не вірить, що Ларрі завдав якоїсь шкоди Аманді. Але якщо він гадає, ніби вона в це вірить, то нехай. Вона покинула кар’єру. Найкращі роки присвятила домогосподарству й вихованню дітей заради цього чоловіка, доки він заробляв на життя. Бекі мусить прийняти те, що буде далі. І не хоче бути ошуканою.
— Ти кінчене стерво, — кидає він.
Вона аж підстрибує від його тону. Це так на нього несхоже. А тоді каже м’яким голосом:
— Я не збираюсь ускладнювати тобі життя, Ларрі, доки ти граєш зі мною чесно.
— Та невже? — дратується він.
Підходить ближче й дивиться на неї згори вниз — вона відчуває його подих у себе на обличчі, запах алкоголю.
— Я ніяк не причетний до її… зникнення.
Він наче не може цього вимовити. Не може сказати «смерті».