— Що сталося з телефоном? — розлючено питає Бекі.
— Я викинув його з мосту в річку.
— З якого саме мосту? Коли? Дідько! Ти ж знаєш, там могли бути камери.
Ларрі дивиться на неї, смертельно блідий.
— Міст Скайвей. У неділю, дорогою з готелю додому. Вона розірвала стосунки — я вирішив, що мобільний мені більше не потрібен.
— Тупий сучий сину, — сичить Бекі та йде геть.
Розділ двадцять перший
Роберт Пірс сидить на самоті у своїй затемненій вітальні, повільно сьорбаючи з чарки віскі. Він думає про детектива Вебба — і його помічницю детектива Мун — і про те, що ж у них на думці. Що вони могли дізнатися. їм немає чого висунути проти нього. Вони лише закидають вудочки.
Неодмінно придивляться до його сусіда, Ларрі Гарріса, який спав з Амандою. Роберт не розуміє, що Аманда знайшла в Ларрі, але її завжди вабило до старших чоловіків. О, він знав. Він не дурний. Він уже знав деякий час про Ларрі.
А потім зазирнув у таємний телефон Аманди. Це було не так важко — Роберт просто загуглив «як розблокувати андроїд без пароля». І коли він це зробив, яким же пізнавальним це виявилося. Її дзвінки, її повідомлення, ті два секретні номери. Роберт зателефонував на один з них, і відповів чоловік. Щойно почувши голос того чоловіка, він його впізнав. Бо, зрештою, саме на нього й очікував.
— Ларрі, — промовив Роберт.
— Хто це? — спитав Ларрі, явно спантеличений.
— Це її чоловік, Роберт.
Ларрі квапливо поклав слухавку.
За іншим номером ніякої відповіді не було. І цей інший номер непокоїв Роберта більше. Номер, на який вона надсилала ті повідомлення, ділячись особистими, інтимними подробицями їхнього спільного життя, розповідаючи, що її чоловік — психопат. Ті повідомлення розлютили його. Певно, Аманда встигла сповістити того, що її мобільний у чоловіка.
І були на тому телефоні й інші речі, яких вона нікому не надсилала, але які розлютили його найбільше. І навіть налякали.
Він думає про Бекі. Наразі їй вже має бути відомо про Ларрі й Аманду, якщо ті двоє детективів на щось здатні. Він підозрює, що Бекі в нього майже закохана. І сподівається, що вона тримає рота на замку. Не годиться, щоб поліція вважала, що він мав мотив убити свою дружину. Якщо Ларрі Гарріс розповість детективам про той телефонний дзвінок, Роберт просто заперечить. Доказів немає. Жодних доказів, що Роберт узагалі робив той дзвінок.
Немає жодних доказів того, що Роберт знав про її роман. Її романи. Доки не знайдуть незареєстрований телефон Аманди. А його ніколи не знайдуть.
Він пригадує, як вони тільки-но переїхали сюди. Той нестерпний пікнік, куди притягнула його Аманда. Як він сидів там і стежив за нею, такою гарною, такою несвідомо жорстокою. І зараз Роберт питає себе, чи того дня вона проводила свої оглядини, обирала, з ким спати. Вони були одружені лише рік. Як мало він знав тоді Аманду, її схильності — її дитячу, незбагненну жагу до старших чоловіків. І як мало вона знала тоді його — темне, холодне нутро його душі. Але їм вдалося пізнати одне одного краще.
Роберт знає, що Бекі й Ларрі обоє вдома. У сусідньому будинку на нижньому поверсі горить світло, хоч зараз доволі пізно. Як він хотів би бути мухою на тій стіні.
Рейлі чекає, доки всі заснуть. Натягує джинси, футболку й темну толстовку та обережно відчиняє двері спальні. Він знає, що батько міцно спить, — його непокоїть мати. Але, стоячи нерухомо в коридорі під дверима спальні, він чує окреме, чітке хропіння кожного з них. З полегшенням прокрадається сходами вниз, намагаючись не видати ні звуку.
На кухні взуває кросівки. Ніде не вмикає світла. Він звик діяти в темряві. Тихо вислизає крізь двері кухні до гаража, де тримає велосипед. Надягає шолом, закидає ногу через сидіння і, щойно виїхавши з гаража, налягає на педалі, швидко віддаляючись від дому.
Рейлі знає, що це погано — зламувати чужі комп’ютери. Він почав робити це заради азарту. Як пояснити свій вибір тим, хто такого не пережив? Батьки не зрозуміють, але будь-який інший хакер точно знав би причину. Це дивовижно — злом чужої системи дає йому ілюзію власної могутності, контролю над чимось. Рейлі не відчуває, що якось контролює своє життя. Він обіцяв батькам — і собі — зупинитись. І він зупиниться. Ризик занадто високий. Це востаннє. Він не робив би цього взагалі, якби не знав напевне, що власники поїдуть. І цього разу Рейлі прихопив пару латексних рукавичок, запхавши їх до кишені джинсів, — узяв з пакунка, який мати тримає в шафі з мийними засобами. Він не збирається по-дурному ризикувати й не залишить по собі відбитків.