— Пробач за відвертість. То що було вчора ввечері? Ти говорила з Полом?
Вона обертається до Олівії й помічає, що та здається вже не такою напруженою, як день тому. Олівія киває:
— Говорила. — Вона робить довгий видих і зупиняється, дивлячись поверх води на дерева за ставком. — Він не зустрічався з Амандою. Він заскочив її, коли вона займалась оральним сексом з Ларрі в кабінеті, і зробив їй попередження, щоб Ларрі не втратив роботу.
— Отакої, — дивується Ґленда.
Олівія раптом сміється.
— Божевілля, чи не так?
Ґленда хитає головою.
— Люди так роблять.
— Не думаю, що нам з Полом є про що турбуватись. Але Бекі… Не хотіла б я бути на її місці. — Обличчя Олівії тверезіє. — Якщо в когось і був роман з Амандою, то, найімовірніше, у Ларрі, ти так не вважаєш?
Ґленда відчуває розслаблення. Прогулятися на свіжому повітрі, вилити власні скарги й послухати новини Олівії — все це пішло Ґленді на користь. Вона не знає, що робила б, якби не подруга, з якою можна поговорити.
— Не думаю, що їхній шлюб довго протримається, — каже Ґленда.
Вони стоять пліч-о-пліч, споглядаючи лебедів. Нарешті Ґленда з ваганням у голосі питає:
— Гадаєш, Ларрі міг убити Аманду?
— Ні, — говорить Олівія. — Бути не може. Пол теж у це не вірить. Ставлю на Роберта Пірса.
Розділ двадцять другий
Олівія залишає Гленду на розі й прямує додому, опустивши голову. Останнім часом Ґленда видається засмученою. Очевидно, вона страшенно непокоїлася через Адама. Олівія знає, що Кіт не дуже проактивний батько, і навіть підтримки від нього небагато. Схоже, всі батьківські обов’язки він скинув на Ґленду, а це нелегкий тягар. Олівія вдячна, що Пол не такий. Вони разом приймають рішення й зазвичай мають на все однаковий погляд — звісно, окрім того, щоб відправити Рейлі на терапію. І листів з вибаченнями.
Наближаючись до свого дому, вона бачить седан, припаркований перед будинком. Переводить очі на вхідні двері й помічає двох людей, які стоять спинами до вулиці. Серце починає битися швидше.
Олівія поспішає через під’їзну дорогу, а Пол тимчасом відчиняє двері. Вигляд він має спантеличений, їхні очі зустрічаються, і це, здається, отямлює його.
Чоловік на ґанку обертається й бачить її.
— Доброго ранку, — каже він, коли вона наближається. Показує свій значок. — Я детектив Вебб, а це детектив Мун. Даруйте, що турбуємо вас у суботу, але чи можна нам увійти? Ми ненадовго.
Олівія киває.
— Я Олівія, — представляється вона.
— Заходьте, — запрошує Пол і відчиняє двері ширше.
— Я щойно з прогулянки, — каже Олівія, беручи в них пальта. — Можна вам щось запропонувати? Кави?
— Ні, дякую. — Вебб прямує слідом за її чоловіком до вітальні, а за ним — Мун.
Детектив Мун усміхається їй. У неї добре обличчя, думає Олівія. Вона приємніша за напарника, який здається доволі різким. Може, тому вони й працюють разом, думає Олівія. Вони з Полом напружено сідають на диван пліч-о-пліч.
Детектив Вебб обертається до неї.
— Як ви, напевно, знаєте, — починає він, поглядаючи на її чоловіка, — ми розслідуємо вбивство Аманди Пірс.
Олівія каже собі розслабитись. їм немає чого приховувати. Добре, що детективи тут, — вони можуть одразу з’ясувати, де був Пол у п’ятницю ввечері.
— Так, знаю.
— Ми вже говорили з вашим чоловіком, і він дуже нам допоміг, — каже Вебб.
Олівія киває. Вона досі почувається трохи знервованою, але хіба можна не нервуватися, коли у твоїй вітальні з’являються детективи?
— Я так розумію, увечері в п’ятницю, двадцять дев’ятого вересня, він був з вами вдома? — питає Вебб.
Пол дивиться йому в обличчя.
— Власне, раніше я помилився. Зовсім забув. Я маю літню родичку — тітку Маргарет, яка мешкає одна і якій дуже самотньо. Вона багато телефонує мені, просить приїхати. Того дня вона зателефонувала особливо схвильована й попросила навідати її. І я поїхав. Одразу після роботи поїхав. Спочатку подзвонив Олівії, щоб попередити її. — Він кидає оком на дружину.
Олівія киває.
— Це правда, — підтверджує вона.
Мить Вебб придивляється до неї, а тоді обертається до Пола.
— Де мешкає ваша тітка? — цікавиться він.
Олівія бачить, як Мун дістає свій записник і перегортає сторінку.
— Вона в Бервіку.
— Розумію, — каже Вебб.
Олівії неспокійно. Вона знає, про що думає цей коп. Маленьке містечко, де мешкає тітка Пола, розташоване в напрямку Кеннінга, де знайшли тіло Аманди. Але Пол ніяк не був пов’язаний з Амандою. Те, що він каже, правда — доволі часто тітка Маргарет телефонує й благає його приїхати. Це справжня мука. Здебільшого він не реагує, але іноді все ж їздить. Пол не надто близький з нею, але інших родичів, які могли б відвідати її, немає, тож він почувається винним. Олівія пам’ятає ту п’ятницю. Пол сказав, що Маргарет була дуже ображена через те, що давно його не бачила, і він не може відмовити.