Рейлі дивиться на батька, стурбований тим, що щойно почув. Він цілком упевнений, що батько каже правду. Не може пригадати жодного разу, коли батько збрехав би йому раніше. Хлопець крадькома поглядає на матір, але та дивиться на батька, і на її обличчі великими літерами написана тривога. Вона явно не вважає, що їм немає про що турбуватися. Рейлі питає себе, чи можна довіряти батькові.
Він киває, насупившись.
— Гаразд.
— Не думаю, що це потрібно ще комусь знати, — каже мати, дивлячись просто на нього.
Рейлі киває й палко запевняє:
— Я не збираюся нічого казати.
А тоді повертається нагору, до себе в кімнату.
Проїхавши деякий час у тиші, Вебб обертається до Мун і каже:
— Він вимкнув телефон.
— Саме так, — киває Мун.
— Ми отримаємо історію його дзвінків, — продовжує Вебб, — і закладаюся, що знайдемо дзвінок від його тітки за той день — особливо якщо вона телефонує щодня. Вона мешкає в тому напрямку. Мешкає сама, і в неї погана пам’ять, вона плутається. Що як Шарп, покладаючись на все це (принаймні перед дружиною), поїхав того вечора з дому й зустрів — та вбив — Аманду? Ми не можемо відстежити, де він був, якщо телефон був вимкнений.
— Певно, що так, — погоджується Мун. — Але ми не маємо встановленого факту, що він зустрічався з нею.
— Однак це ймовірно. Бекі Гарріс вважала, що зустрічався.
Мун киває й завважує:
— Його дружина явно занепокоєна. Про що їй так непокоїтись, якщо він просто їздив відвідати тітку?
— Треба викликати Шарпа до відділку, — каже Вебб. — Подивимось, чи вдасться витягнути з нього ще щось.
Розділ двадцять третій
Коли детективи повертаються до відділку, на них чекають новини.
— Є дещо, — каже молодий офіцер, наближаючись до них. Один з поліціянтів у формі, яких відрядили прочісувати місто й околиці. — Ми знайшли готель, де один з клерків упізнав за світлиною Аманду. Вона періодично приїжджала туди з тим самим чоловіком. А потім ми переглянули записи з камер спостереження.
— І? — питає Вебб, відчуваючи приплив хвилювання.
— Ви маєте це побачити, — говорить офіцер і підводить їх до комп’ютера.
Усі дивляться на екран.
Якість доволі добра. Спочатку Вебб бачить Аманду, яка відкидає волосся через плече. Потім до кадру входить її супутник. Дістає кредитну картку біля стійки, а потім обертається, і камера чітко ловить його обличчя. Ларрі Гарріс.
— Ну-ну, — каже Вебб. Він поглядає на Мун. — Подивимось, чи потрапили вони ще на камеру — ми маємо знати, чи авто Ларрі Гарріса полишало територію готелю.
Рейлі більше не під домашнім арештом. Мати не витримала того, як він тиняється будинком без свого телефона та інтернету, не знаючи, чим зайнятися, тож, принаймні, йому знову дозволили виходити, і не лише до школи та на тренування. Він їде кататися на велосипеді, кружляє районом, намагаючись трохи зігнати стрес. Без інтернету вдома майже немає чого робити. До того ж він мав утекти з напруженої атмосфери. Він їде житловими вулицями, повз будинки, до яких проникав.
Учора ввечері його мало не впіймали. Ось і все — стоп. Це більше не вартує ризику. Проникнення до житла. Злом чужих комп’ютерів. Хоч він фактично не краде даних чиїхось облікових записів, не поширює вірусів, порно чи ще чогось — Рейлі не зловмисник, — те, що він робить, є злочином. Поліції байдуже, що він займається цим лише для розваги.
Він повільно їде повз будинок Пірсів, мимохідь поглядаючи на нього. Рейлі пам’ятає, як був у цьому домі, який він чистий, який охайний. Може, тому, що в ньому явно немає дітей. Сидячи за комп’ютером, Рейлі проглянув шухляди в столі й знайшов на дні мобільний телефон. На вигляд дешевий і незареєстрований. Певно, старий або зайвий. Рейлі увімкнув пристрій — акумулятор був заряджений, — але по-справжньому телефон його не цікавив, тож він знову вимкнув його й жбурнув назад до шухляди, а незабаром пішов.
Згодом, уже коли дізнався, що жінку з цього дому вбили, він холонув, згадуючи про цей випадок. Поліція, мабуть, знайшла телефон, ксли обшукувала будинок. Єдиним клопотом Рейлі тепер були відбитки його пальців на тому мобільному й у домі. Він пришвидшується, занепокоєно згадуючи ту жінку, Карміну, і листи.