— Він не може вибачатися, — твердо каже Пол.
— Чому ні? — питає Олівія.
— Він вдирався до чужих будинків. Нишпорив у чужих комп’ютерах. Він порушив закон. Якщо вибачиться, його притягнуть до відповідальності. Ти цього хочеш?
Її серце стискається від страху.
— Не знаю, — сердито промовляє вона. — Можливо, на це він і заслуговує.
Але насправді це лише бравада. Олівія нажахана думкою, що проти Рейлі висунуть обвинувачення, і, вочевидь, її чоловік теж. Вона раптом усвідомлює, що слід зробити все, аби захистити сина.
— Гадаю, нам краще поговорити з адвокатом, — каже Пол. — Про всяк випадок.
Наступного ранку, в неділю, Рейлі міцно спить, коли до кімнати заходить мати й струшує його за плече.
— Підйом, негайно, — каже вона.
І він встає.
Поводиться якнайкраще.
Бо хоче, щоб йому повернули телефон і доступ до інтернету. А ще він страшенно боїться йти до адвоката, на чому наполягає батько. Учора за вечерею батько казав: можливо, у віддаленій перспективі буде краще, якщо Рейлі постане перед законом і прийме юридичні наслідки. Не може ж тато й справді змушувати його до цього. Хлопець вважає, що той лише хотів налякати його. І це спрацювало — Рейлі хезає цеглинами від страху.
Коли він, одягнений, спускається, мати говорить:
— Ми сідаємо в машину, і ти покажеш мені ті два будинки, у яких побував.
Він насторожено дивиться на неї.
— Навіщо?
— Бо я так сказала, — відрізає вона.
— Де тато? — нервово питає Рейлі.
— Поїхав грати в гольф.
Вони сідають у машину. Навіть не дала йому спочатку поснідати. Він сидить на пасажирському сидінні, у животі гуркає, серце гупає. Певно, батьки поговорили після того, як він ліг спати, і вирішили, що все ж слід вибачитись.
— Куди? — питає мати.
Його мозок стигне. Рейлі відчуває, як починає пітніти. Він лише покаже два будинки, до яких проникнув, щоб вона відчепилася. І точно не скаже правди про те, де був того вечора.
Він напружується, коли мати виводить машину заднім ходом з під’їзної дороги й рушає вздовж Сперроу-стріт. Дерева яскраво-золоті, помаранчеві й червоні, і все зовсім як у дитинстві, коли батьки згрібали на газоні велику купу листя, а він стрибав у неї. На розі Рейлі вказує повернути ліворуч, а потім знову ліворуч — на Фінч-стріт, довгу житлову вулицю поруч і паралельно до їхньої.
Мати повільно веде машину вздовж Фінч-стріт, доки він не вказує на будинок. Номер 32 — гарна двоповерхова споруда, пофарбована у світло-сірий колір, з блакитними віконницями й червоними парадними дверима. Олівія заїжджає на бордюр і паркується, пильно вдивляючись у дім, наче запам’ятовує його. Стоїть сонячний день, і в машині тепло. Серце Рейлі б’ється сильніше, піт проступає на чолі та між лопатками. Він зовсім забув про голод — зараз йому просто зле.
— Ти впевнений, що саме ця адреса? — уточнює мати.
Він киває, відводячи очі. Вона й далі роздивляється будинок. Настає жахлива мить, коли Рейлі гадає, що зараз мати вийде з машини, але це минає. Вона просто сидить. Йому починає здаватися, що вони привертають увагу. Що як з будинку хтось вийде? Вона на це чекає?
— Коли ти вдерся сюди? — цікавиться мати.
— Не знаю. Якийсь час тому, — мимрить син.
Вона відвертається і ще трохи роздивляється будинок.
— Що ми тут робимо, мамо? — нарешті питає він.
Мати мовчить. Знову заводить машину, і Рейлі відчуває, як слабне від полегшення.
— Де інший? — питає вона.
Він вказує їй знову повернути ліворуч на перехресті й ще раз ліворуч, доки вони не опиняються на власній вулиці.
Вона озирається на нього.
— Серйозно, ти вдерся до наших сусідів? То нам не треба було брати авто?
Він не відповідає. Мовчки вказує на будинок номер сімдесят дев’ять, двоповерхову білу споруду з еркером попереду, чорними віконницями й подвійним гаражем.
І знову мати зупиняє машину й неспокійно розглядає дім.
— Ти впевнений, що вчора ввечері проникнув у цей будинок, Рейлі?
Він крадькома дивиться на неї, питаючи себе, що вона замислила. Що такого особливого в цьому будинку?
Немов прочитавши синові думки, мати каже:
— Від нього нещодавно втекла дружина.
«Я в цьому не винен», — похмуро думає Рейлі, шкодуючи, що не вказав на інший дім.
Мати знову заводить машину й виїжджає на дорогу.