Вебб уважно дивиться на Ларрі й намагається збагнути, чи той бреше. Детектив вважає Пірса здатним на вбивство, але питає себе, чи Ларрі все вигадує.
— Роберт Пірс — холоднокровний сучий син, — веде далі Ларрі. — Аманда розповідала мені, як він з нею поводився. Говорила, що колись покине його, тож, коли вона зникла, я подумав, що вона так і вчинила. Якщо хтось убив її, то це її чоловік.
Вебб пронизує його поглядом.
— Є ще дещо, — нарешті зізнається Ларрі. — Роберт Пірс… він знав про мене й Аманду. І знав, що вона мала другий телефон.
— Звідки вам це відомо? — насторожено питає Вебб.
— Бо мені надійшов дзвінок з того телефона, а на іншому кінці був Пірс. Він сказав: «Привіт, Ларрі, це її чоловік, Роберт». Я поклав слухавку.
— Коли це було? — хвилюється Вебб.
— Того дня, коли вона зникла. У п’ятницю, двадцять дев’ятого вересня. Близько десятої ранку.
Вебб зустрічається очима з Мун.
Розділ двадцять сьомий
Бекі Гарріс виглядає крізь скляні двері на заднє подвір’я. Хотіла б вона супроводити Ларрі до поліційного відділку, коли детективи прийшли забрати його на допит, але він наполіг, щоб вона залишилася тут. Бекі бачила, що він непокоївся.
Вони обоє неабияк стурбовані.
Коли вона повернулася з поліції й розповіла Ларрі про відео з камер спостереження, на яких був він у готелі «Парадиз», чоловік так запанікував, що вона навіть не потурбувалася докинути: «А я тобі що говорила, ідіоте?». Натомість сказала:
— Вони викличуть тебе на допит. — Довелося опанувати себе, щоб припинити тремтіти. — Ларрі, — мовила Бекі, — скажи мені правду. Це ти її вбив?
Він глянув на неї з виразом шоку на виснаженому обличчі.
— Як ти можеш навіть думати…
— Як я можу думати?! — зірвалася вона. — Докази, Ларрі! їх проти тебе все більше. У тебе був з нею роман — і це є на відео. Ти був неподалік від озера, де знайшли її тіло, і не можеш пояснити, де саме перебував. Боронь боже вони дізнаються, що ти сварився з Амандою за день до її зникнення. А потім ти їдеш з готелю й дорогою жбурляєш свій телефон з мосту Скайвей рано ввечері в неділю, коли ніхто ще не знав, що вона зникла. Хай що я думаю, Ларрі, але ти страшенно схожий на винного!
— Я не знав, що вона мертва, коли викинув телефон, — заперечив він. А тоді схопив її за плечі і сказав: — Бекі, я до цього ніяк не причетний. Ти маєш мені вірити. Знаю, який кепський це має вигляд. Але я її пальцем не торкнувся. Певно, це Роберт. Він знав, що Аманда його зраджує. Він знайшов її другий телефон. Він телефонував мені з нього, і я відповів. Роберт уже знав про нас з Амандою. Сказав: «Привіт, Ларрі», не встиг я відкрити рота. Певно, це він її вбив.
Отже, Роберт знав. Бекі повільно кивнула.
— Певно, що так, — погодилась вона. І змусила себе глибоко дихати.
Коли ж глянула на чоловіка, то не повірила, навіть перед лицем непрямих доказів, що він справді здатний когось убити. Що міг забити жінку до смерті.
— Коли говоритимеш з поліцією, ти маєш усе їм розповісти, — нарешті промовила Бекі. — Але кажи, що викинув телефон у річку десь із берега, на випадок, якщо на мосту є камери. Бо вони можуть перевірити їх і побачити, коли ти це зробив. Скажи їм, що це сталося за кілька днів після її зникнення, а не того самого вихідного.
Ларрі кивнув у відповідь, очевидно наляканий, покладаючись на допомогу дружини. Вона міркувала ясніше за нього.
— І, хай там що, не кажи, що посварився з Амандою за день до її зникнення, — наставляла Бекі, — і що вона порвала з тобою.
Потім приїхали детективи, щоб забрати його до відділку на допит, а вона не тямилася від сумнівів і страху.
Бекі не вважає Ларрі здатним спланувати холоднокровне вбивство. Якби він таке міг, то не втрапив би в таку халепу. Але напад неконтрольованого гніву? Чи міг він у гніві вдарити Аманду, не маючи наміру її вбити?
Вона боїться, що могло статися саме це й що Ларрі досі бреше їй з остраху за своє життя.
Її думки неспокійно перемикаються на інцидент, що стався кілька років тому. їхню доньку Крісті переслідував хлопець-підліток, з яким вона відмовлялася зустрічатись. Він дошкуляв їй у школі, а потім припустився помилки, з’явившись під їхній дім й обзиваючи Крісті різними словами. Ларрі вилетів надвір і гепнув хлопця об стіну так швидко, що в Бекі голова пішла обертом. Вона досі пам’ятає страх і шок на обличчі хлопця. І який вигляд мав Ларрі, коли лівою рукою схопив того за комір, а праву заніс так, наче збирався щосили вдарити підлітка в обличчя. Позаду неї в домі кричала Крісті. Але щось зупинило Ларрі. Він штовхнув хлопця на під’їзну дорогу й наказав дати доньці спокій. Бекі боялася, що той подасть до суду, але вони ніколи більше про нього не чули. І зараз вона змушує себе викинути той інцидент з голови, повернувшись до сьогодення.