Выбрать главу

— Гадаємо, ви знали, що ваша дружина з кимось зустрічалася, — починає Вебб. 

Роберт нічого не каже. 

— Ми знаємо, що вона мала одноразовий телефон. Нам не вдалося його знайти, але ми знаємо, що він у неї був. 

Роберт насторожено мовчить. 

— Вам відомо, де він? — не відстає Вебб. 

Пірс усе одно нічого не каже. 

— Ми знаємо, що він у неї був, — продовжує Вебб, — бо нам розповів про це Ларрі Гарріс. 

Роберт не збирається ковтати наживку. 

Вебб нахиляється просто до нього й каже: 

— Ми знаємо, що її одноразовий мобільний був у вас, адже Гарріс розповів, що ви телефонували йому з нього. Уранці в п’ятницю, двадцять дев’ятого вересня, того дня, коли зникла ваша дружина. 

Роберт знизує плечима. 

— Це неправда. Ви це знаєте лише з його слів. Він спав з нею — він скаже що завгодно. 

— Ми знаємо про це не лише з його слів. Ми маємо свідка. 

— Про що ви? 

— Місцевий хлопець вдерся до вашого будинку й знайшов цей телефон у вашій шухляді після того, як Аманда зникла. Та коли ми обшукали будинок кілька днів тому, його там не було. Що ви зробили з телефоном, Роберте? 

Він не відповідає. Його серце шалено б’ється. Натомість він питає: 

— Який ще хлопець? 

Але детектив ігнорує запитання. 

— Ми знаємо, що ви нам збрехали. Знаємо, що вам відомо було про її побачення з Ларрі. Вона і з Полом Шарпом зустрічалася? Ви про це знали? Скільки номерів було в тому телефоні? Вона спала з ними обома? Із цим, мабуть, важко було змиритися. Ми знаємо, що телефон був у вас, тож, певно, ви знали, що Аманда планувала зустрітися з кимось у тій хатині на вихідних. З ким саме? Тож ви поїхали туди й побачили їх разом, а коли вона лишилася сама, проломили їй голову. 

Роберт мовчить, його серце калатає. 

— Можливо, телефон спочиває десь на дні озера, як і молоток, — розмірковує Вебб. 

— Я хочу подзвонити адвокатові, — каже Роберт. 

— Олівіє, — стурбованим голосом питає Пол, коли вони лягають спати тієї ночі, — що як Кіт справді зустрічався з Амандою? 

Вона думала про це сама, весь день і весь вечір. Частина її відкидала цю думку як неправдоподібну. Авжеж, Кіт Аманди практично не знав. Він познайомився з нею на місцевому пікніку, як і всі інші, але не працював у тій самій компанії, що й Пол і Ларрі, де регулярно підробляла вона. Ймовірність того, що він зустрічався з Амандою, здається перебільшенням. Ґленда ніколи жодним словом не натякнула, що підозрює, ніби в Кіта роман. З іншого боку… 

— Гадаєш, це можливо? — тихо питає Олівія. 

— Не знаю. Не думаю, що вони зустрічались, окрім як на торішньому пікніку. Він навіть не згадував про неї. Ніколи не думав, що він із тих, хто заводить інтрижки. 

— Вони могли познайомитись у мережі, — каже Олівія. — Могли зустрітися де завгодно. 

Пол дивиться на неї, випромінюючи напругу. 

— Олівіє, Аманду Пірс убили в нашій хатині. Я її не вбивав. Але хто з наших знайомих там бував? 

І саме тому вона не впевнена. 

Ґленда і Кіт приїжджали до їхньої хатини щоліта, принаймні, на вихідний чи два. І знають її дуже добре, їхні відбитки пальців скрізь, і тому є ідеальне пояснення. Кіт міг зустрітися там з Амандою, і ніхто б не дізнався. Адже Кіт, імовірно, знав би, що господарі хатини не користуватимуться нею на тих вихідних. 

— Але як би він туди потрапив? — питає Олівія. 

— Кіт знає, де ми ховаємо запасні ключі, — говорить Пол. 

— Справді? 

Пол киває, закусивши губу. 

— Я якось розповів йому, як ми того разу доїхали до самої хатини, а ключі забули, і як після того ховали запасні в сараї під каністрою. 

Вони дивляться одне на одного, і їхніми обличчями розливається жах. 

Чи міг це бути Кіт, розмірковує Олівія, а зовсім не чоловік Аманди, не Ларрі, не Пол? 

— Що нам робити? 

— Ми маємо розповісти поліції, — каже Пол. — Нехай перевірять. Вони можуть конфіскувати його комп’ютер. 

Чи може вона так вчинити з Ґпендою?

Кіт, напевно, навіть не зустрічався з Амандою. Але з кимось таки зустрічався. Олівія дивиться на чоловіка, який, безумовно, досі лишається підозрюваним, і знає, що вони мусять це зробити. 

— Якщо підеш до поліції, — промовляє вона, — то доведеться розповісти їм, звідки ти це знаєш. Розповісти, що Рейлі вдерся до їхнього будинку теж — і зазирнув у комп’ютер. 

— Ні. Я не казатиму, звідки я це знаю.