Розділ тридцять сьомий
Вебб походжає своїм кабінетом, доки Мун утомлено сидить на стільці напроти його столу й спостерігає за ним. Уже пізно. Але в них у камерах двоє людей: Роберт Пірс, затриманий відучора, якого незабаром треба обвинуватити або відпустити, і Кіт Ньюелл.
— Ньюелл обмовився, коли казав, що двері хатини були замкнені, — згадує Вебб. — А до того говорив, що двері були незамкнені, а ключі залишились на стільниці. — Він припиняє ходити й дивиться на Мун. — Хоче, щоб ми повірили. Навіщо йому брехати про це?
— Можливо, він справді просто розгубився, як і стверджує, — припускає Мун.
Але Вебб знає: вони обоє вважають, що Кіт Ньюелл прохопився, — це було очевидно. Чому б іще він відступався від своїх слів? І це раптове мовчазне благання до свого адвоката зупинити процедуру.
— Ти теж у це не віриш, — фиркає Вебб.
— Ні, не вірю, — визнає Мун. — Гадаю, незадовго до того він припустився помилки й знає про це.
— Він стверджує, що тієї п’ятниці приїхав раніше за неї, — каже Вебб. — Тож він, імовірно, взяв ключі з-під каністри в сараї до її появи. Вона, напевно, і не знала про схованку. Він ніколи не говорив, що знала.
Мун киває.
— І він віддав ключі їй, бо вона залишилася там, а потім повернувся, і якщо було замкнено…
— І він мав дістати ключі — він узяв би їх зі звичної схованки. — Вебб дивиться у свої записи. — Він сказав: «Спробував відчинити двері, але ті були замкнені. Я взяв…» — і на цьому зупинився. Якби ключі були заховані в іншому місці, то він не знав би, де їх шукати.
— Він когось захищає, — говорить Мун.
— Той, хто вбив Аманду Пірс, мав знати, що запасні ключі тримали під каністрою в сараї, і покласти їх туди. Наступного дня Кіт повернувся, знайшов двері замкненими й машинально пішов до сараю по ключі. Але згодом, певно, усвідомив, що єдиними крім нього, хто знав про схованку, були Шарпи. Роберт Пірс про неї не знав.
— Хіба що Пірс бачив, як Ньюелл бере ключі.
Вебб замислюється.
— Якщо Пірс був там, ховався, стежив, то міг бачити, як Ньюелл заходить до сараю, але точно не міг спостерігати, як він дістає з-під каністри ключі. Це в глибині сараю, під стінкою. Пірс міг зробити висновок, що ключі тримають у сараї, але не знав, де саме.
— Ньюелл намагається захистити Пола Шарпа.
Вебб киває.
— Що як Шарп якимось чином дізнався, що вони скористаються хатинкою на тих вихідних? Що як з’явився там після того, як Ньюелл поїхав, знаючи, що там буде Аманда? Він убиває її, прибирає все, скидає її тіло й машину в озеро — і їде додому серед ночі. — Вебб голосно видихає. — Наступного дня Ньюелл приїжджає, знаходить будинок безлюдним і замкненим, а ключі під каністрою.
— Шарп, певно, нервувався, не міг міркувати тверезо, — каже Мун. — Забув, що назавтра приїде Ньюелл і знайде ключі уїхній звичній схованці, — залізний доказ того, що Шарп тут був.
Вебб знову киває.
— Тоді Ньюелл мав нервуватися сам. Він не міг знати, що сталось, але мав усвідомити, що принаймні Шарп там був. Коли ми допитували його, він знав: якщо скаже, що двері були незамкнені, а ключі лежали на стільниці, це означатиме, що Аманду міг убити хто завгодно — від її чоловіка до цілковитого незнайомця.
— Саме так.
— Пірс не знав би, куди покласти ключі, — говорить Вебб.
— Доведеться його відпустити.
— Цікаво, як давно Кіт Ньюелл знав, — розмірковує Мун, — що його найкращий друг — убивця?
У п’ятницю вранці вони знову приходять допитувати Кіта Ньюелла.
— Хочу ще раз спробувати з ним, а потім знову поговоримо з Полом Шарпом, — каже Вебб напарниці.
Ньюелл провів ніч у камері, і це помітно.
— Почнімо, — говорить Вебб, зиркаючи на адвоката підозрюваного.
А тоді дивиться на самого Ньюелла.
— Я схильний вам вірити, — каже він.
Той недовірливо дивиться у відповідь.
— Зрештою, я не думаю, що ви вбили Аманду Пірс.
Ньюелл поглядає на свого адвоката.
— Але гадаю, що ви покриваєте того, хто це зробив.
— Що? Ні. Я нікого не покриваю. Я не знаю, хто її вбив. — Він схвильований, але намагається цього не показувати.
— Гадаю, знаєте.
Ньюелл енергійно хитає головою, дивиться на свого адвоката в пошуку підтримки, а потім обертається до Вебба.
— Я нічого про це не знаю. Я ж вам казав. Я взагалі не думав, що з нею сталася якась біда, доки її не знайшли.
— І що ви тоді думали, Ньюелле? — Вебб нахиляється ближче й пронизує його поглядом.
— Я… я не знаю.
— Певно, вам було дуже незручно, відколи знайшли її тіло. Ви знали, що хтось її вбив. Хто, на вашу думку, це був?