— Дізнаємось, коли прибудемо на місце, — каже Вебб.
Вони паркуються на вулиці перед симпатичним сірим будинком з блакитними віконницями й червоними дверима. Через ґанок тягнеться жовта поліційна стрічка, і на варті стоїть офіцер у формі з патрульної служби.
— Команда криміналістів вже їде, сер, — доповідає офіцер.
Вебб помічає жінку, яка стоїть осторонь, на під’їзді, і яку заспокоює інший офіцер. Мабуть, це вона знайшла тіло.
Детектив переступає поріг. Жертва розпростерта на підлозі. На жінці рожевий махровий халат, а під ним нічна сорочка. З помітних синців на шиї очевидно, що її задушили якоюсь мотузкою або шнуром. Не настільки тонким, щоб порізати шкіру.
— Ми маємо те, чим її задушили?
— Ні, сер.
— Якісь ознаки силового проникнення до будинку?
— Ні, сер. Ми перевірили будинок і двір. Схоже, вона впустила свого вбивцю через парадні двері, а той зробив це, щойно вона повернулася до нього спиною.
— Вона в піжамі, — зазначає Вебб. — Мабуть, знала вбивцю.
Він нахиляється нижче.
Схоже, вона померла вже деякий час тому — принаймні день, а може, більше.
— Судмедексперт уже їде.
Вебб киває.
— Хто знайшов її — та жінка надворі?
Офіцер киває.
— Сусідка.
Вебб переглядається з Мун, і вони удвох прямують на вулицю. Підходять до жінки, яка стоїть на під’їзді. Вона не плаче, але схоже, що шокована.
— Я детектив Вебб, — представляється він. — Можете назвати своє ім’я, будь ласка?
— Зої Путілло, — каже жінка.
— Ви знайшли тіло?
Жінка киває.
— Карміна жила сама. Я не бачила її кілька днів. Помітила, що вона не підбирала газети. Тож я постукала у двері. Вона не відчинила. Я посмикала двері, вони були незамкнені, тож я увійшла — і побачила її там. — Зої здригається. — Повірити не можу. Вона була новенька в цьому районі, хотіла знайти друзів.
— Ви дуже добре її знали? — питає Вебб.
— Не по-справжньому. Лише розмовляли, — каже Зої й додає: — До неї нещодавно вдерлись, і вона зі шкіри пнулася, намагаючись з’ясувати, хто це був.
І тоді Вебб пригадує, що Рейлі Шарп зізнався у проникненні до цього будинку. Він пам’ятає адресу — Фінч-стріт, тридцять два.
— Правду кажучи, вона завдавала незручностей, розповідаючи людям, що до них могли вдертися без їхнього відома, — розповідає далі Зої. — Змушувала всіх непокоїтись. — Вона хитає головою, явно знервована. — Це жахливо, те, що з нею сталося. Раніше тут ніколи такого не бувало.
— Ви бачили, щоб хтось заходив до неї додому чи виходив за останні кілька днів?
Зої дивиться на детектива з раптовим переляком, наче щось тільки-но спало їй на думку. Стурбовано каже:
— Власне, зараз, коли ви про це спитали, я згадала, що декого бачила.
Ґленда здригається й підіймає очі, коли детективи Вебб і Мун знову входять до кімнати для допитів, їх довго не було, а її залишили тут маринуватись у страху й хвилюванні.
Вебб зачитує їй права.
— Мені не потрібен адвокат, — налякано каже Ґленда.
— Ви впевнені? — питає Вебб.
— Я нічого не знала про ті ключі.
— Дуже добре, — рівно говорить Вебб. А тоді додає: — Убили Карміну Торрес.
Вона відчуває, як кров відливає від голови. Боїться, що зараз зомліє. Хапається за край столу.
Вебб нахиляється ближче.
— Ми гадаємо, що це ви її вбили.
Ґленда блідне. Хитає головою.
— Я її не вбивала.
— Вас бачили, — прямо каже Вебб. — Карміна Торрес з’ясувала, що ви зробили — вбили Аманду Пірс.
Довгу мить він дивиться на неї, просто їй в очі. Нарешті Ґленда відводить погляд.
Відчуває, що розпадається на шматки. Виходу немає. Ще одна помилка, за яку вона дорого заплатить. Не треба було вбивати Карміну, це пронирливе стерво. Мабуть, вона була не при тямі, засліплена страхом. Діяла на інстинктах. Не продумала все заздалегідь.
Нарешті Ґленда підіймає голову, дивиться на детективів і насилу вимовляє:
— Так, я її вбила. Боялася, що вона про все довідалась. — Вона відводить очі й зізнається: — Я вбила Аманду Пірс. Вона крутила роман з моїм чоловіком.
Вебб і Мун виходять з кімнати для допитів і тихо радяться в коридорі.
— Що скажеш? — цікавиться Вебб.
— Ти не віриш їй? — питає Мун.
— Я вірю, що вона вбила Карміну Торрес. Але, гадаю, збрехала, коли сказала, що вбила й Аманду Пірс. У цей момент у неї очі забігали. Змінилася мова тіла. Вона когось захищає.
— Свого чоловіка?
— Не думаю, що вона зізналася б у вбивстві, щоб захистити чоловіка, а ти?