— Гадаєте, Уайнент знав про це?
— Уявлення не маю. Не думаю, щоб він довірився їй, якби знав, але стверджувати напевне нічого не можна. Кажуть, він втратив голову від неї, а ви ж бо знаєте, якими дурними стають тоді чоловіки. А вона наставляла йому роги з тим Шепом Мореллі та його приятелями.
— Ви справді маєте щось проти Мореллі? — поцікавився я.
— Це не пов'язане з убивством, — похмуро пояснив він, — ми розшукували його за інше. — Гілд насупив руді брови — Хотілося б знати, що його змусило прийти до вас. Звичайно, ці «голочники» на все здатні, а проте цікаво.
— Я розповів усе, що знаю.
— В мене нема сумнівів, — запевнив він. Потім обернувся до Нори: — Сподіваюсь, ви не подумали, що ми надто брутальні з Мореллі? Бачте, ви б мусили…
Нора усміхнулась, сказала, мовляв, усе чудово розуміє, і налила Гілду кави.
— Дякую, ласкава папі.
— А що значить «голочпик»? — спитала вона.
— Наркоман.
Вона глипнула на мене.
— Невже Мореллі був?.. — Геть одурілий.
— Чому ж ти мені не сказав про це? — обурилась вона. — Я все проґавила! — Вона вийшла з-за столу і рушила до спальні, де задзвонив телефон.
— Чи збираєтесь ви притягти його до суду за напад? — запитав Гілд.
— Ні, якщо ви не вимагатимете.
Він похитав головою і байдуже відказав, ховаючи в очах цікавість:
— Гадаю, у нас і так вистачить звинувачень проти нього.
— Ви не доказали про дівчину.
— Ах, так, — погодився він. — Ми встановили, що вона досить часто не ночувала вдома — по дві-три ночі. Можливо, саме тоді вона стрічалася з Уайнентом. Не знаю. Принаймні у версії Мореллі, що він з нею не бачився вже близько трьох місяців, ми не знайшли невідповідностей. Що ви про це думаєте?
— Те ж саме, що і ви, — відповів я. — Минуло близько трьох місяців, як Уайнент кудись поїхав, — це може щось означати, а мо’, й ні.
Зайшла Нора і сказала, що мене кличе до телефону Гаррісон Квін. Він повідомив, що продав облігації, які я збирався списати з рахунку, і назвав ціну.
— Ти не бачився з Дороті Уайнент? — спитав я.
— Ні, після вечірки у вас не бачився, але зустрічаюся сьогодні в барі «Пальма». Якщо відверто, то вона просила тобі цього не казати. А що ти думаєш про золото, Ніку? Ти багато втратиш, якщо не придбаєш ті акції. Наші західні дикуни готові оголосити інфляцію, щойно збереться конгрес, це вже напевне, хай навіть не тоді, то пізніше вони обов'язково це зроблять. А я тобі казав, якщо пригадуєш, ще минулого тижня, що ходять чутки про поклади…
— Гаразд, — урвав його я і наказав придбати кілька акцій золотих рудників по курсу дванадцяти з половиною.
Він пригадав, що бачив у газетах повідомлення про моє поранення. А проте зовсім не поцікавився подробицями й пропустив повз вуха мої запевняння, що я почуваюся добре.
— Гадаю, на кілька днів наша лавочка прикриється, — зітхнув він з удаваним смутком. — Послухай, у вас є квитки на сьогоднішнє відкриття театрального сезону. Якщо ви не підете, то я б міг…
— Ми збираємось. Щиро дякую за турботу.
Він зареготав і попрощався.
Коли я повернувся до вітальні, зі стола вже прибрали. Гілд влаштувався зручно на дивані, а Нора саме йому розповідала:
— … мусимо кудись тікати на різдвяні свята, бо мої родичі просто не дають спокою — якщо ми вдома, вони збігаються до нас або ж нам доводиться тягтися до них, а Ніка це дратує.
Аста в кутку облизувала лапи. Гілд зиркнув на годинник:
— Я відібрав у вас часу більше за ваших родичів. Не хочу набридати…
Я сів і зазначив:
— Здається, ми саме підійшли до вбивства?
— Так, впритул. — Він знову відкинувся на спинку дивана. — У п'ятницю, 23 грудня, десь близько двадцяти хвилин на четверту місіс Йоргенсен знайшла смертельно поранену дівчину. Важко сказати, скільки часу вона там пролежала, конаючи. Але відомо, що о пів на третю вона була ще жива і відповіла на телефонний дзвоник місіє Йоргенсен, так само як і на дзвонив Маколея близько третьої години.
— Я й не знав, що місіс Йоргенсен їй дзвонила.
— Це перевірено. — Гілд прочистив горлянку. — Ми нічого не підозрювали, але, ви розумієте, в процесі розслідування збирали факти й дізналися від телефоністки з «Котленда», що вона з'єднала місіс Й. із замовленим номером близько половини на третю.
— Про що ж говорила місіс Й.?
— Вона сказала, що дзвонить з метою дізнатися, де їй розшукати Уайнента. Джулія Вулф відповіла, що їй це невідомо, а місіс Й., вважаючи, що дівчина бреше і що їй, можливо, вдасться витиснути з неї правду при зустрічі, запитала, чи не можна їй зазирнути на хвилинку до Джулії, і та погодилась. — Він похмуро втупився в моє коліно. — Угу, вона туди прийшла і побачила… Службовці того будинку мебльованих кімнат не пригадують, щоб хтось заходив чи виходив з квартири Вулф, але це нічого не доводить. Будь-хто міг непомітно туди пройти. Пістолета не знайшли. Не було виявлено і слідів насильного удирання до квартири, все стояло на місці, нічого не порушено. Словом, ніякого натяку на пограбування. З пальця вбитої не зняли каблучку з діамантом, вартістю в кілька сотень, із сумочки не витягли тридцять з чимось доларів. Тамошні службовці знають і Уайнента, і Мореллі — обидва там часто бували, — одначе стверджують, що вже давно їх не бачили. Вікно, що виходить на пожежну драбину, було зачинене, на драбині ніяких свіжих слідів. — Він повернув руки долонями догори. — Ось, здається, і все.