Сищики почали розшук, і 12 березня 1883 року шериф Шарпліс з округу Лейремай заарештував Пекера, а вже 17 числа того місяця шериф Сміт з округу Хінсдейл передав ув'язненого до м. Лейк-Сіті, штат Колорадо.
Суд над Пекером за вбивство Ізраеля Свана 1 березня 1874 року в окрузі Хінсдейл почався 3 квітня 1883 року. Було доведено, що всі члени партії, за винятком Пекера, мали з собою чималі гроші. Звинувачений, однак, так само, як і раніше, твердив, що убив лише одного Белла, захищаючи своє життя.
Тринадцятого квітня суд визнав Пекера винним і виніс вирок-тюремного ув'язнення за вбивство. На прохання звинуваченого виконання вироку відклали, й Пекер миттєво звернувся з петицією до верховного суду. Тим часом його перевели до Ганнізонської в'язниці, побоюючись народного самосуду.
У жовтні 1885 року верховний суд призначив нове слухання справи, на якому Пекера вже притягнули до відповідальності за п'ять убивств. Його було визнано винним у кожному окремому випадку і засуджено на сорок років ув'язнення — по восьми за кожне вбивство.
Першого січня 1901 року Пекера було амністовано, й він помер на ранчо біля Денвера 24 квітня 1907 року».
Поки Гілберт читав, я приготував собі коктейль. Дороті, скінчивши танцювати, підійшла до мене.
— Він вам подобається? — кивнула вона головою в бік Квіна.
— Свій хлопець.
— Можливо, але часом аж надто дурний. Ви мене не розпитуєте, де я провела ніч. Невже вам не цікаво?
— Це мене не стосується.
— Але я дещо для вас розкопала.
— Що саме?
— Я ночувала в тітки Аліси. Вона без клепки в голові, але дуже добра. Вона сказала, що саме вчора одержала листа від батька, в якому він застерігає її від мами.
— Як застерігає? Що він пише?
— Я не бачила листа. Тітка Аліса вже кілька років у сварці з батьком, тому розірвала той лист. Вона каже, що батько став комуністом, і що саме комуністи, на її переконання, вбили Джулію Вулф, а потім доберуться і до нього. А все через те, на тітчину думку, що вони видали якусь таємницю.
— Боже ж ти мій! — зітхнув я.
— Не треба мене шпигати. Я тільки переказую її слова. Я ж бо сказала, що в неї негаразд із головою.
— То ці дурниці вона вичитала з листа.
— Ні. Там було тільки застереження. Я запам'ятала тітчині слова, що, мовляв, батько попросив її ні в якому разі не зі-рити мамі й усім, хто пов'язаний з нею. Гадаю, йдеться про всіх нас.
— Спробуй пригадати ще щось.
— А більше й не було нічого. Оце усе, що вона мені розповіла.
— Звідкіля надійшов той лист? — спитав я.
— Єдине, що вона помітила: листа було надіслано авіапоштою. А звідкіля — її не обходило.
— І як вона поставилась до того? Тобто чи сприйняла вона всерйоз засторогу?
— Вона сказала, що батько «небезпечний радікалт» — я цитую її слово в слово, — а тому їй байдуже, що б він там не писав.
— А ти сприйняла це серйозно?
Якийсь час вона мовчки дивилась на мене, потім облизала губи й мовила:
— Мені здається, він…
Тримаючи книжку в руці, до нас підступив Гілберт. Видно було, що він розчарований прочитаним.
— Це дуже цікаво, — проказав він, — але, розумієте, я мав на увазі не патологічний випадок. — Він пригорнув до себе сестру. — А тут — швидше патологія чи голод.
— Це якщо ти братимеш на віру його слова, — зауважив я.
— Про що йдеться? — не второпала Дороті.
— Про історію в книжці, — пояснив Гілберт.
— Розкажи йому про лист, що отримала тітка, — попросив я Дороті.
Вона розповіла.
Гілберт вислухав і незадоволено скривився.
— Дурниці! Мама зовсім не небезпечна. У неї просто випадок затриманого розвитку. У більшості з нас з роками зростають етичні, моральні та інші норми. А мама ще навіть не доросла до них. — Він насупився і замислено виправився: — Вона може стати небезпечною, але не більше за дитину, яка грається сірниками.
Нора з Квіном танцювали.
— А якої ти думки про батька? — поцікавився я.
Гілберт стенув плечима.
— Я не бачив його з дитинства. В мене є, своя теорія, але це скоріше здогадки. Я б хотів…. насамперед хотів би дізнатися, чи він не імпотент.
— Він зробив спробу самогубства, — повідомив я, — сьогодні в Аллентауні.
— Не може бути! — вискнула так голосно Дороті, що Квін з Норою урвали танець, а дівчина рвучко обернулася і скинула очі на брата. — Де Кріс? — зажадала вона знати.
Гілберт перебіг очима з неї на мене і назад.
— Не будь дурепою! — холодно відрубав він. — Він забрався геть зі своєю дівкою, тією Фентон.