— Та я справді нічого не знаходила. Збрехала. — Вона насуплено зиркнула на мене: — І не дивись такими очима! Слово честі, то була брехня.
— Виходить, ти мене покликала, щоб набрехати? — спитав я. — Чого ж тоді змінила намір?
Вона пирснула:
— Ти, мабуть, таки мене любиш, Ніку, інакше не був би таким колючим.
Я вирішив не продовжувати цю розмову і мовив:
— Гаразд, запитаю, що хотів Гілберт, і вже піду.
— Залишись, прошу.
— На жаль, не можу, — знову відмовився я. — Де кімната Гілберта?
— Другі двері з… Невже Кріса справді заарештують?
— Все залежить від того, — пояснив я, — які він дасть свідчення. Йому треба викласти правду, щоб уникнути неприємностей.
— О, чорт… — Вона раптом затнулась і пильно подивилась на мене: — А ти не морочиш мене часом? Він дійсно Келтермен?
— Поліція в цьому переконана.
— Але той шпик, що приходив сьогодні, й слова не спитав про Кріса, — зауважила вона. — Тільки поцікавився, чи я знала…
— Тоді вони ще не були певні, — пояснив я. — Існувало саме припущення.
— А тепер уже певні?
Я кивнув.
— Звідки вони дізнались?
— Від його знайомої, — відказав я.
— Якої? — очі н неї потемнішали, але голос не змінився.
— Забув прізвище, -. збрехав я, але тут-таки сказав правду: — Це та, що засвідчила його алібі.
— Алібі? — обурено перепитала вона. — Чи не хочеш ти мене запевнити, що поліція здатна повірити на слово дівці такого штибу?
— Якого такого?
— Ти чудово мене розумієш.
— Анітрохи. Ти що, її знаєш?
— Ні, — скривилася вона, наче я сказав непристойність. Звузивши очі, прошепотіла: — Ніку, ти гадаєш, це він убив Джулію?
— Нащо б це йому робити?
— Припустимо, він одружився на мені, щоб помститися Клайду, — розмірковувала вона, — і… Знаєш, це ж бо він підбурив мене приїхати сюди й спробувати стягти з Клайда гроші. Можливо, я сама прохопилась про таку можливість, вже не пригадую, але те, що він наполіг, — напевне. А тепер уяви, що він забіг до Джулії. Вони, звичайно, були знайомі, бо працювали на Клайда в один і той самий час. Він знав, що я йду до неї, і перелякався, що в роздратуванні вона може розповісти про нього правду і… Таке можливо?
— Нісенітниця. До того ж ви з ним вийшли тоді з готелю разом. Він просто б не встиг…
— Але моє таксі повзло як черепаха, — заперечила вона, — і ще я могла де-небудь зупинитися — здається, так і було. Якщо не помиляюсь, то я зупинилась біля аптеки, щоб купити аспірину. — Вона енергійно закивала головою: — Саме так.
— А його ти попередила, що по дорозі зупинишся, — підхопив я. — Не треба, Мімі. Вбивство — тяжкий злочин. Не слід зводити наклепи на того, хто тебе ошукав.
— Ошукав? — вирячилась Мімі. — Хто? Цей… — Вона обізвала Йоргенсена всіма непристойними й соромітницькими прізвиськами, які тільки знала, й зрештою вже просто вищала мені в обличчя.
Коли вона спинилась перевести подих, я зауважив:
— Блискуча, зізнатися, лайка, але…
— У нього навіть вистачило нахабства запідозрити мене у вбивстві, — повідомила вона. — Розпитувати мене він не наважився, але тримався своєї думки, доки я йому продемонструвала… Ну, те, що я не вбивала.
— Ти не це хотіла сказати. Що ти йому продемонструвала?
Вона тупнула ногою.
— Досить мене ятрити запитаннями!
— А іди ти к бісу! — розлютився я. — Сама мене закликала. — Я пішов за пальто й капелюхом.
Мімі кинулась услід і вхопила мене за руку:
— Ніку, пробач, будь ласка! Це все мій паскудний характер. Сама не розумію, що робл…
До кімнати увійшов Гілберт і оголосив:
— Я вас трохи проведу.
— Ти підслуховував! — обпалила його поглядом Мімі.
— Хіба можна не почути твого вереску? — зауважив він. — Дай мені грошей.
— Ми ще не скінчили розмову, — відрубала вона.
Я зиркнув на годинник.
— Мушу бігти, Мімі. Вже запізнююсь.
— Може, повернешся, коли владнаєш справи?
— Якщо не буде пізно. Не чекай.
— Я буду вдома, — сказала вона. — Приходь, як би пізно не було.
Я пообіцяв, що постараюсь. Вона дала Гілберту гроші, й ми з ним зійшли сходами вниз.
— Я підслуховував, — зізнався Гілберт, щойно ми вийшли з готелю. — Вважаю безглуздям не скористатися з можливості й не підслухати, якщо хочеш вивчити людей, — адже вони зовсім інші в твоїй присутності. Звичайно, вони сердяться, коли дізнаються, що їх підслуховували, — він вишкірився, — та навряд чи тваринам і птахам так само подобається нагляд натуралістів.