— І багато ти почув? — поцікавився я.
— Достатньо, щоб скласти повну картину.
— Яка ж твоя думка?
Він стулив губи, наморщив лоба і розсудливо мовив:
— Важко сказати щось певне. Мати ще може щось приховати, але на вигадку вона слабка. Ви, мабуть, помітили таку кумедну річ: люди, що звикли всім брехати, роблять це якнайнезграбніше і легше за інших піддаються на брехню. Здавалося, вони б то мусили бути насторожі — аж ні, вони якраз і готові повірити в будь-яку дурницю. Скажіть, ви це помічали?
— Так.
— Я от що хотів вам повідомити: Кріс учора не ночував удома. Через цс мати й дратується більше ніж звичайно. Вранці и взяв пошту і знайшов там лист, адресований Крісу. Я вирішив, що в листі може бути щось цікаве, й відклеїв конверт над парою. — Він витяг з кишені листа і протягнув мені. — Прочитайте, а тоді я його знову заклею і покладу до завтрашньої пошти на випадок, якщо Кріс повернеться, хоч, на мою думку, навряд чи.
— Чому ти так думаєш? — спитав я, беручи листа.
— Бо він справді — Келтермен.
— Ти сказав йому про це?
— Не мав такої пагоди. Я його не бачив після нашої з вами розмови.
Я розглянув лист, який тримав. На конверті стояв штемпель міста Бостона, штату Массачусетс, від 27 грудня 1932 року і якось по-дитячому, явно жіночою рукою виведена адреса: «Нью-Йорк, готель «Котленд», містеру Крістіану Йоргенсену».
— Як це тобі спало на думку розпечатати конверт? — поцікавився я, видобуваючи лист.
— Я не вірю в інтуїцію, — відповів хлопець, — але так, певно, часом трапляється, що якісь запахи, звуки, особливості почерку — незбагненні й, можливо, навіть неусвідомлені — впливають на наші дії. Не знаю, що було в даному разі, тільки я відчув — лист може виявитись дуже важливим.
— І часто в тебе виникають такі почуття щодо сімейної кореспонденції?
Він зиркнув на мене, ніби бажаючи пересвідчитись, чи я не жартую, і відказав:
— Не часто, але я й раніше відкривав їхні листи. Я вам уже пояснював, що займаюся вивченням людей.
Я став читати листа:
«Любий Сіде!
Ольга написала мені, що ти знову повернувся до США, одружився на іншій жінці й тепер звешся Крістіаном Йоргенсеном. Це так само непорядно з твого боку, Сіде, як і те, що ти мене кинув і не озвався бодай словом за ці роки. Ні разу не надіслав грошей. Я знаю, що ти мусив утекти через ускладнення з містером Уайнентом, але певна, що він давно вже про все забув, і думаю, ти міг би мені написати, бо, як тобі чудово відомо, я завжди була твоїм вірним другом і зроблю для тебе все, що зможу. Не хочу тобі дорікати, Сіде, але повинна з тобою зустрітись. Я не працюватиму в крамниці в неділю й понеділок на Новий рік, тож приїду до Нью-Йорка в суботу ввечері, щоб з тобою побачитись. Напиши, де і коли ми можемо зустрітись, бо я не бажаю завдавати тобі неприємностей. Обов'язково повідом відразу, щоб я змогла вчасно отримати листа.
Твоя справжня дружина
Джорджія».
Далі була адреса.
— Так, так, — промовив я, ховаючи лист у конверт. — Як це ти втримався, щоб не розповісти матері?
— Та я знав, як вона може це сприйняти. Ви ж самі бачили її реакцію на вашу розповідь. Як ви гадаєте, що мені слід тепер робити?
— Ти можеш повідомити через мене про це поліцію.
Він відразу кивнув:
— Вам видніше. Покажіть їм листа, якщо хочете.
— Дякую, — сказав я і поклав листа до кишені.
— Тепер інше, — провадив далі він, — у мене було трохи морфію для експериментів і хтось його поцупив, близько двадцяти гранів.
— Для яких ще експериментів?
— Я його собі вводив. Хотів перевірити, як він діє.
— Ну і що, сподобалось? — поцікавився я.
— Та я не шукав розваги. Просто бажав дослідити. Я взагалі не переношу того, що затьмарює розум. Через це майже не вживаю спиртного і не курю. Одначе хочу випробувати кокаїн, бо, кажуть, він загострює думку. Це правда?
— Так кажуть. Хто ж, по-твоєму, міг поцупити наркотик?
— Думаю, Дороті. В мене своя теорія щодо неї. Тому я й збираюся на обід до тітки Аліси — Дороті ще там, — і хочу все вияснити. Я можу витягти з неї що завгодно.
— Але якщо вона була в тітки, — заперечив я, — то як могла…
— Вона забігала додому вчора ввечері, — урвав мене він, — до того ж я не знаю, коли це сталося. Я вже кілька днів не зазирав до коробки, відкрив її тільки сьогодні.
— А вона знала про наркотик?
— Так. Це одна з причин моєї підозри. Не думаю, що комусь іще було відомо про морфій. А її я теж прилучив до експериментів.
— І як вона поставилась до цього?
— О, їй сподобалось, проте так чи так вона б поцупила наркотик. Я ось що хочу у вас спитати: чи можна протягом такого часу стати наркоманом?