Вапниста черепашка балянусів, занесених прибоєм вище рівня води, відкриває свої стулки лише тоді, коли її змочує набігаюча хвиля. Тоді з неї висовуються пір'ясті ніжки-вусики і швидкими ударами гонять у черепашку воду з поживними речовинами, що містяться в ній, — найдрібнішими організмами і киснем. Відринула хвиля — і рачок втягнув вусики всередину, зачинив стулки черепашки. Волога всередині вапнистого будиночка зберігається довго і дає можливість рачкові дочекатися наступної хвилі.
Балянуси — морські жолуді.
Взимку балянуси, що сидять на камінні без води, гинуть, і черепашки руйнуються. На каменях лишаються білі колечка — сліди їхнього прикріплення. А наступного року нові колонії балянусів заселяють скелі.
У мене зберігається цікавий екземпляр трав'яного краба, якому дуже не поталанило в житті. Личинка балянуса сіла йому на око. Вона була маленька, і краб, можливо, її просто не помітив. У всякому разі вона прикріпилася і утворила вапнисту черепашку. Після цього виколупнути її дуже важко, та й краб був великий і його клешні надто грубі, щоб схопити таке маленьке створіння, як молодий балянус. Час минав, і замість ока з отвору вже дивився білий конус черепашки. Тепер краб міг би скинути балянуса клешнею, але конічна тверда черепашка була невразлива. А якби краб і зміг її вхопити досить міцно, йому довелося б разом з балянусом вирвати власне око. Таким я його і спіймала в районі Керченської протоки. Зрештою, він відчував себе не погано і хапав мене за пальці з такою ж точністю, як і його брати з обома очима.
Круглі, конусоподібні черепашки молюска пателли (морського блюдця) повільно переповзали вологою поверхнею скелі, сповзали у воду і знову піднімалися по укосах каменя в зону запліску. Мускулатура у пателли напрочуд сильна. Я знайшла на камені велику пателлу, але через недосвідченість вирішила просто пальцями відколупнути її від скелі. Після першого ж дотику до неї пателла міцно присмокталася до каменя, і скільки я не підсовувала під черепашку нігті, не могла навіть ухопитися за неї. Здавалось, гострі краї вросли в камінь. Тільки за допомогою ножа, підсунутого швидким рухом під край, можна було легко відокремити пателлу від каменя. Треба захопити молюска раптово, коли він підіймає на мускулястій ніжці свою конусоподібну черепашку.
Пателли.
Пателли їстівні. Це продемонстрував мені Віталій трохи пізніше, коли, змерзла й голодна, я повернулася до Кузьмичевого каменя. Віталій насилу жував жорсткого сирого молюска, намагаючись запевнити нас, що це дуже смачно. Я дивилася на нього з недовір'ям. Справа смаку, зрозуміло, але молюсків треба їсти вареними, видаливши перед тим кишечник і сполоснувши те, що лишається після чищення.
Микола запропонував мені зайнятися ділом. Треба було приблизно-визначити місця ловіння потрібних нам безхребетних тварин і набрати водоростей. Дещо він уже зібрав по урізу води. За іншим мені доведеться пірнати далі від берега. Я почала з галечного пляжика, що оперізував маленьку бухту коло Кузьмичевого каменя.
Розворушивши гарячу й суху гальку, вологу знизу, я сполохала цілий рій напівпрозорих талітрид — морських бліх. Вони блискучими фонтанчиками розлетілися з-під моїх рук.
Коли ловиш талітрид, марно ганятися по каменях за цими стрибунами. Вони спритно вивертаються з-під пальців. Треба хапати тих, що, рятуючись, забиваються в щілинки між галькою В цілому це справді схоже на ловіння бліх і вимагає спритності і швидкості рухів. Талітриди далеко відходять од води. І як тільки ці ніжні рачки не обпікаються на гарячому камінні пляжу?
Морські блохи — талітриди.
Біля урізу води я знайшла під галькою у вологих ямках, наповнених гравієм, тоненьких блідо-рожевих черв'яків — немертин. Але основні багатства підводного світу щодо безхребетних чекали мене на оброслих водоростями укосах скель. Тут було царство молюсків — мітилястерів і мідій.
Великі скельні мідії ховаються в розколини і гроти, де їх не турбує прибій. Старі мідії, що перші захопили придатні місця, правлять за основу для прикріплювання молодших дрібних молюсків. Темні грона мідій можна знайти і в густих заростях цистозири. Але якщо мідії прикріплюються до цистозири, то й цистозира в свою чергу прикріплюється до мідій, що сидять на каменях. Кілька разів потягши за жмуток цистозири, я витягала разом з нею мідію, до якої вона прикріпилася своїми ризоїдами, схожими на коріння. Ризоїди служать водоростям не для живлення, як це буває у рослин з корінням, а тільки для прикріплювання до твердої основи. Це одна з відмінностей між водоростями і квітковими рослинами.