Мені дедалі більше подобалося тут, на Казантипі. Щоправда, все це скоріше було схоже на мілку сажан-ку з рибою, ніж на величні підводні пейзажі справжніх морів, але й це мілководдя мало свої переваги. Вода була прогріта сонцем, не дуже каламутна, незважаючи на сильний вітер, який з цього боку мису майже не відчувався, а риби було стільки, що раділо серце. Деяка одноманітність видів компенсувалася кількістю тварин.
Великого калкана я зустріла в другій половині дня, коли пливла, щоб зробити візит рибі в ставнику. Оцей уже не дався, щоб його схопили руками. Він піднявся з дна метрів за два від мене, темний, округлий, схожий на велике бронзове блюдо, потемніле від часу. Лівий, сліпий бік риби здавався у воді дуже білим. Калкан майже зник з очей, а біла пляма ще довго миготіла в зеленкуватому тумані, стаючи все каламутнішою.
Я підпливала до ставника. Попереду йшла вертка зграйка сріблястої ставриди. Зграйка дійшла до крила, загаялась трохи, потім повернула вздовж сіті, що перегородила їй шлях, прямуючи до входу в невід. Я лишилась зовні, не бажаючи без дозволу рибалок запливати в ставник. Крім того, мене не дуже приваблювала перспектива дожидання разом з рибою вранішнього зрізування, що цілком могло статися, коли б я заплуталась у сіті. Через прозору стінку мені було й так добре видно, що робиться в ставнику. Там кружляла риба.
Повз мене пропливли два чи три великих судаки, потім появилися ставриди, не ті, що тільки-но ввійшли, а більші. Промайнули великі пеламіди, які рухались поштовхами, то завмирали на місці, то кидались уперед. Вздовж стінки, безперервно тикаючись носом у сіть, пройшов великий хвостокол. Він шукав виходу із ставника. Як не дивно, риба не догадувалась вернутися тим самим шляхом, яким вона заходила в пастку. А втім, дехто догадувався. Я помітила кілька кефалей. Вони пройшли вздовж крила, обігнули його і вийшли з другого боку. Іноді, дійшовши до крила, кефалі просто повертали назад, часом заходили навіть всередину невода, але через деякий час все ж виходили з пастки. Одна чи дві з них, натрапивши на перепону, вискочили з води, але вдарились об високо натягнуту сіть і впали назад. Певна річ, якийсь процент кефалей заходить у невід і не встигає вибратись із нього до приходу рибалок, але процент цей зовсім незначний порівняно з величезною кількістю кефалі в бухті. Для ловлі кефалі є спеціальні сіті.
Мене здивувало, що тут майже зовсім не було барбулі. Зустрічались поодинокі екземпляри її, але не часто. А в 1952 і 1953 роки колгосп добував її по 500–600 центнерів за сезон.
Чехоня.
В Російській бухті я плавала в дуже несприятливу погоду. Судячи з миготіння сріблястих тіл у жовто-зеленій воді, в якій повно крихітних завислих часточок, риби там було багато. Мені здавалося, що саме тоді проходили косячки кефалі. Проте, підпливши ближче, я побачила досить велику рибу чехоню. Сплюснуте з боків тіло чехоні, вкрите блискучою світлою лускою, добре видно здалеку навіть у каламутній воді.
Великі калкани і скати кілька разів зустрічалися на мулистому грунті метрів за двісті від берега. Подекуди в заростях зостери було багато морських коників, морських голок і, звичайно, бичків. Ближче до піщаної частини бухти тварин ставало менше. На мій подив, у заростях морської трави біля самих причалів метушилося багато зеленушок, які в 1954 році вважалися тут рідкісними рибами.
Одного чудового ранку я вирушила з рибалками на зрізування ставного невода.
Байду обережно провели між гундерами — жердинами, на яких кріплять ставний невід. Низько зігнувшись, майже лежачи на борту, рибалки розмірено і не поспішаючи перебирали полотно сіті. Я перехилилася через борт, з нетерпінням чекаючи появи перших риб. На чарунках сіті ялинковими іграшками висіли морські коники. От дивна риба… Вони самі почіплялися хвостами до ниток і давно могли б попливти геть, якби догадалися, що треба відчепитись. Але в їхніх пустих голівках не виникала навіть така проста ідея. Метляючись у повітрі, вони судорожно чіплялися за сітку.