Четвертий блок. Ні, до цих порожніх бараків його не зажене навіть найбільша втома. Він що, волоцюга, що змушений випрошувати в Армії тарілку супу та ковдру? Залишки шнапсу з картонних стаканчиків зігрівали його. І пунш зігрівав. Він — Охоронець Собачого Короля. Він — охоронець чоловіка, який тримає в страху весь Моор; ні, він — причина цього страху.
— Не бійтесь. — пробелькотів він фразу з Біблії ковалихи і намацав схований під курткою пістолет. Не бійтесь. Ні, до ранку він до Великого лазарету точно не повернеться. Четвертий блок. Він же все-таки на рівнині. У серці всієї розкоші. Що він забув у якомусь лазареті? У казармі. Краще вже спати на вологій траві, просякнутій розлитим пивом та вином, слухати голоси з чорних вентиляційних шахт і відчувати, як тебе обнюхують чужі собаки.
Він заплющив очі, але мав одразу ж їх розплющити, тому що варто було опустити повіки — і увесь світ, що зник з поля зору, закрутився довкола нього. Він був п'яним. Темрява крутилася таким шаленим вихором, що йому стало погано.
— Струууунко! — змавпував він голос, чутий десь у дворах Великого лазарету, швидко розплющив очі й ретельно зосередився на власному язиці, щоб той не заплітався; губи від цього стали зовсім вузькими, не рот, а дзьоб. — Уваага! Очі роозплющити!
Він посміхнувся. Лежав на вологій землі й від виснаження не міг навіть заснути. Але коли світова круговерть і нудота відступили, раптом знову, мов судома, навалилася лють, яка охопила його ще на прохідній лазарету, і знову погнала в ніч.
Четвертий блок! Може, в цьому блоці стоять красиві рівнинні готелі, про які мріяли моорці, розкопуючи руїни «Бельвю», шукаючи глазуровані кахлі та інші ще придатні будматеріали? У цьому сповненому вогнів місті Берінг щохвилини натрапляв на новинки, про які ці ідіоти з Моору та Гаагу й поняття не мали. Лілі! Лілі, аякже. Вона все знала. Здала двох напівсліпих придур-ків до Великого лазарету і вшилася до котроїсь із цих багатоповерхівок, що сяють ніби маяки, і кожна з них проливає в ніч значно більше світла, ніж увесь Моор.
Лілі. Може, вона ночувала у четвертому блоці? Як швидко вона зникла з прохідної. Завтра вранці повернуся. Лілі. Вона все це знала. Завжди знала, що всі ці срані балачки про спокуту, усвідомлення та пам'ять — величезне шахрайство. Ніколи не забудемо. На наших полях росте майбутнє. Брехня це все.
Авта, рельси, злітні смуги! Лінії високої напруги, універсальні магазини! Сміттєві баки, повні делікатесів, цілі казани пуншу — і стільки м'яса, що на ньому навіть вуличні собацюри гладшали; це була спокута, це була кара, яку великий мироносець призначив рівнині? Це була кара? Так? Гівно прокляте.
Хіба на рівнині не було баракових таборів? Не було вапнякових кар'єрів, забитих трупами? А Бранд, і Галль, і Великий Відень, і всі решта так звані зони відбудови на мапі в моорському секретаріаті не посилали солдатів на війну проти Стелламура та його союзників? Може, поголівно вся армія сталламурівських ворогів складалася виключно з мешканців десятка селищ у високогірній глушині, що продувалися всіма вітрами, може, тільки там вірили в остаточну перемогу, вірили до тих пір, доки ця армія не була втоптана в землю?
І тоді, напевно, цілком справедливо, що Моор та приозер'я все ще спокутують свою провину, зараз, по двох десятиліттях після війни, все ще спокутують, тим часом як на рівнині влаштовують феєрверки і на кожній вуличці стоять рядами лімузини?
Усе для пам'ятників, усе для поминальних будинків та меморіальних дошок! — адже саме так торочили, коли відправляли з моорської каменоломні на рівнину величезні гранітні блоки, тоді ще, коли цей граніт був бездоганно щільним, а не крихким і пронизаним тріщинкуватими жилками. Все для миру. Все для великої справи пам'яті… Гівно.
Де ж тоді ці меморіальні дошки? Пам'ятники? Написи? Тут повно пафосних фасадів, на віки вічні одягнутих у полірований граніт, але це аж ніяк не Храми пам'яті, які звеличував у святкових промовах моорський секретар, — і там усередині не було ані палаючих свічок, ані смолоскипів, ані кам'яних блоків з викарбуваними на них іменами, ані меморіальних дошок з висловами мироносця, як у поминальних будинках приозер'я, там було… біс його знає, що містили в собі ці палаци — сейфи, товарні склади, казино, армійські борделі й так далі…