Моор нестримно зісковзував назад крізь роки. Вітрини колоніальної крамниці й парфумерної крамнички згасли. На берегах настала тиша: неконфісковані та невивезені мотори припадали пилом. Пальне було на вагу золота, як цинамон або апельсини.
Тільки там, де у приватних будинках квартирували офіцери, і недалеко від казарм, у теплій близькості Армії, завжди вистачало світла, по суботах до пізньої ночі грали оркестри, а в будні — музичні автомати, і нічого не бракувало. І все ж протягом одного-єдиного року стало помітно, що реверсивний час залишав сліди навіть у цих резерваціях зникомого Сьогодні: чисельність військового контингенту зменшувалась. Ешелон за ешелоном вони поверталися на рівнину. Залишались холодні будинки і солдати, що втрачали пильність: терпіли жалюгідну контрабанду, яка постачала жалюгідний чорний ринок; дивилися часто крізь пальці на підробні печатки у паспортах і перепустках; байдуже спостерігали як перші емігранти покидають цю глушину. Але хай би там що відбувалося, зі стін канцелярій, з афішних тумб і плакатів усе так само дивилося усміхнене обличчя Стелламура, лисого і справедливого чоловіка.
Втім, майор Елліот був невблаганним, як і раніше. Літери Великого напису обов'язково білили після кожної відлиги, і чотири рази на рік — у жовтні, січні, квітні та серпні — мешканців приозерних сіл збирали у каменоломні на Stellamour's Party, і вони стояли довгими рядами між ямами з ґрунтовою водою і височенними мурами зеленого граніту. Замість того щоб пустити події на самоплив і дозволити жахам часів війни поступово потьмяніти й затуманитися, майор Елліот винаходив для цих заходів усе нові й нові меморіальні ритуали. Схоже, комендант і сам був заручником минулого, яке щоразу наказував роз'ятрювати.
У години прийому Елліот, ніби такий собі бухгалтер вогняної стихії, сидів серед стосів обпалених і обвуглених особових справ і канцелярських книг, і незабаром не тільки кожен відвідувач чи скаржник, але і взагалі увесь Моор знав, що ці врятовані з вогню, реквізовані свідчення примусової праці, поіменні списки, стовпчики цифр, кубатури, реєстри покарань — почорнілі папери, що зафіксували не що інше, як історію барачного табору при каменоломні.
У січні того року, коли Берінгові судилося втратити свої пташині голоси, Елліот виявив серед цих документів теку з фотографіями. Це були дещо зіпсовані водою під час гасіння пожежі аматорські світлини з життя табору: в'язні у смугастих робах, в'язні у каменоломні, в'язні, що вишикувані стоять перед своїми бараками… Саме завдяки цьому альбому Елліот винайшов повинність, яка зробила його незабутнім далеко за межами району своїх комендантських повноважень.
Він почав використовувати ці фотографії як зразки для макабричних масових сцен, що їх мешканці приозер'я за його наказом розігрували в ході чергової party, а один з полкових фотографів фіксував це на плівку. Світлини мали виглядати так само як зразки. Елліот знайшов у врятованих документах записи щодо поділу в'язнів на касти і тому вимагав правдоподібного вбрання, примушуючи моорських статистів переодягатися жидами, військовополоненими, циганами, комуністами чи зрадниками раси.
Мешканцям приозер'я, костюмованим як жертви розбитого режиму, за який загинуло стільки моорських чоловіків, довелося вже на наступній party одягнути смугасті роби з грубого полотна, які мали нашивки на позначення національності, із розпізнавальними трикутниками і жовтими зірками Давида, і стояти в черзі перед уявними санаційними пунктами, позувати в ролі польських підневільних робітників чи угорських жидів з кувалдами, кайлами і ломами перед якоюсь із величезних гранітних брил, і шикуватися на перекличку біля фундаментів зруйнованих бараків — точно як бачив Елліот у своєму альбомі.
Але Елліот не був жорстоким. Він не наполягав на тому, щоб його статисти, як постаті на одному з уражених плямами цвілі фото, стояли напівголі у снігу, — навпаки, на час позування навіть забезпечував їх ковдрами і старими шинелями; дітям і старим між зйомками було дозволено перебувати в наметах. Тільки від годин переклички, від жахливого, крижаного, нестерпного часу, що минав під каркання команд, номерів та імен, — тільки від цієї вічності, як і раніше, ніхто не міг сховатись. У постановках цих сцен минали стелламурівські заходи у січні та квітні.